Другий тиждень біля собору Святого Юра юрмляться люди, щоб приступити до Нерукотворного образу Ісуса Христа. Побачити святиню, яку привезли з Ватикану, з особистої захристії Папи Римського прагнуть чимало вірян. Однак, чутки, розповіді про велетенські черги, в яких доводиться вистояти по 6-7 годин, лякають багатьох. Проте, є і сміливці, що ладні стояти півдня, щоб діткнутись унікальної реліквії.
На годиннику вже майже одинадцята. Підіймаюсь вулицею Озаркевича до Архикатедри. Під ногами похрускує лід і морозяне повітря обдає щоки. У думках розмірковую, чи багато є вже людей. Сьогодні ж субота – може… І тут, екскурсійний автобус, що загороджував собою в’їзд на подвір’я собору, рушає, а за ним – велелюдний «мурашник»: уздовж муру Свято-Юрського комплексу довжелезна черга вірян, стоять по 5-6 в ряд! Побачене трохи шокує. Підходжу до людей, запитую, як довго вже стоять. «Прошу пана, чергу треба займати там», – одразу застерігає якась огрядна жіночка і показує невизначено у бік до Франкового парку. ЇЇ сусідка у черзі трохи втомленим голосом каже, що приїхала сюди ще вдосвіта, але людей вже було багато. «Тут просто є ще одна черга: для тих, хто є з малими діточками, то воно трохи забирає часу», – пояснює жінка.
Озираюсь довкола, люди є різного віку, чимало молоді. Хтось роздратований, що довго стоїть у черзі, а поруч – моляться. Отак і стоять. Раптом, поміж натовпу помічаю знайоме обличчя священика. Привітавшись, запитую як довго він вже тут. «Та вже зо три години є», – відповідає отець Михайло. «Ви ж могли пройти поза чергою?». – Дивуюсь, бачачи, як отець, що має понад 30 років священства, тупцює від холоду в загальній черзі. «Та міг, але хочу помолитись тут, у черзі, бо думаю, що це мені і людям, які тут стоять, буде часом приготування, хресною дорогою, перед тим, як приступити до образа», – говорить священик.
Зворушений його словами іду, щоб займати чергу. На щастя, сусідами у черзі виявились люди, які теж прийшли не лише побачити Нерукотворний образ Ісуса Христа, а й молитись. Ці п’ять годин минули у молитві, розважаннях, переосмисленні життєвих пріоритетів. Ми стояли, кожен із своїми бідами і клопотами, молились за близьких людей, але одностайно змовили вервицю за український народ, за мир. Так, було нелегко: доволі холодно, від довгого стояння болить спина, ноги, не завадило б і щось поїсти, але, коли приступав до Нерукотворного образу Ісуса Христа, – усе наче рукою зняло.
З цього паломництва зрозумів одне: треба бути відкритим до Бога і ближнього. Хто хоче тільки побачити Нерукотворний образ Ісуса Христа і одразу чкурнути – має всі шанси не зауважити самого Спасителя. Це можна було зауважити, дивлячись на людей, які повертались вже із собору: одні йшли умиротворені, щасливі, дехто йшов роздратований. Двоє дівчат, що йшли мені назустріч, декілька разів сказали одна до одної: «Ми це зробили!». Важко було здогадатись, що це було для них: кінець надскладної естафети, чи завершення прощі, де вони зустрілись з Ісусом, – усе залежить від нас і готовності зустрітись із Спасителем. Справді: «Нехай вам станеться по вашій вірі» (Мт 9, 29).
До слова, двері собору Святого Юра відтепер відкриті для всіх охочих і вночі.
Олег Зинич, прес-служба Львівської архиєпархії УГКЦ
Повязані записи
