Підсумком роботи Собору Львівської Архиєпархії на тему «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом», який відбувся у м. Львові 3-5 жовтня 2014 року, стала декларація у якій учасники окреслюють поняття «ідеальної парохії», пояснюють відмінності функціонування парафій та обов’язки священиків у великих містах і селах, вносять свої пропозиції у розвиток парафіяльних спільнот.
На думку учасників Собору, «ідеальна парохія» – це еталон спільноти, побудований на основі християнських цінностей та принципів, які переростають у практику. Але «ідеальну парохію» на землі можна побачити лише там, де люди її будують з Богом.
Важливо при розбудові живої парохії враховувати специфіку місцевості, відповідність викликам часу, можливостей даної території та пріоритетів місцевої Церкви. Наприклад у сільській місцевості, де християнська спільнота проживає на невеликій визначеній території, взаємне пізнання осіб та духовних потреб цієї спільноти є доступнішим. У такому випадку учасники Собору радять: «Місце молитви зробити місцем катехизації, євангелізації та харитативної праці. Слід плекати щоденну літургійну молитву у храмі, а також призвичаїти вірних до частого прийняття Святих Таїнств, зокрема, Сповіді та Євхаристії».
Натомість у місті, де миряни мають менш тісні взаємовідносини, а певний відсоток вірних, лише номінально належить до спільноти, роль душпастиря є ключовою. Співпраця пароха та сотрудників там, повинна мати спільну мету та бути одностайною. «Парохіяльна спільнота має містити в собі малі парохіяльні групи (молитовні, молодіжні, харитативні та ін.), об’єднані довкола конкретної мети та цілей. До проводу цих груп необхідно вишколювати та залучати здібних до цього мирян. Виникнення та діяльність цих спільнот має бути під контролем компетентної церковної влади» – вважають делегати парафій.
Також для покращення роботи парафіяльні спільноти можуть налагодити співпрацю із допомоговими організаціями та пропонувати різноманітні соціальні проекти. У декларації зазначено, що для покращення душпастирської праці у парохії треба подбати про наявність парохіяльного будинку для проживання священика та здійснення парохіяльного служіння. Крім того, «важливо плекати у вірних відчуття екпезіальної ідентичності – приналежності до Української Греко-Католицької Церкви і конкретної місцевої спільноти» – йдеться у декларації.
Наприкінці звернення учасники Собору закликають: «Творити спільноту однодумців, яка б жила одним серцем, однією душею та прагнула прославити Бога. Скільки людей – стільки стежок до Царства Божого. Спробуймо зробити з цих стежок одну дорогу».
Повязані записи
