Десятиліття зречення: про історичний вибір Папи Венедикта XVI 

28 лютого 2023 року виповнюється 10 років від зречення зі служіння Єпископа Риму Папи Венедикта XVI. 

11 лютого 2013 року, в день свята річниці підписання Латеранських угод, якими було створено сучасну ватиканську державу,  під час зустрічі з кардиналами Папа Римський Венедикт XVI оголосив, що через погіршення здоров’я о 20:00 28 лютого 2013 року зречеться престолу. 

Цього дня зречення було офіційно оголошено, від цього часу він офіційно став почесним Папою Римським (Папою-емеритом), і з цим титулом роживав у монастирі Mater Ecclesiae, який знаходиться на території Ватикану, аж до свого відходу до вічності 31 грудня 2022 року.

«Неодноразово роблячи іспит свого сумління перед Богом, я впевнився у тому, що з огляду на похилий вік, мої сили вже не є достатніми для належного здійснення Петрового служіння. Я добре усвідомлюю, що це служіння, задля його духовної суті, повинно здійснюватися не лише ділами й словами, але не меншою мірою – страждаючи й молячись. Однак, у сучасному світі, який швидко змінюється та схвильований питаннями великої ваги для життя віри, щоб керувати човном святого Петра та звіщати Євангеліє, необхідні також сили як тіла, так і духа, сили, яких останніми місяцями у мене настільки поменшало, що мушу визнати свою нездатність добре звершувати доручене мені служіння. Тому, добре усвідомлюючи серйозність цього акту, з повною свободою, заявляю про те, що зрікаюся зі служіння Єпископа Риму», – цитує заяву Папи Vatican News.

Востаннє Папа Римський оголошував про своє добровільне зречення від престолу 1415 року. Тоді престолу зрікся Григорій XII. Упродовж усієї історії Католицької церкви до нього лише семеро понтифіків зреклися папства: Климент I, Понтіан, Сільверій, Бенедикт IX, Григорій VI, Целестин V і Григорій XII. Від попередника, що також зрікся Апостольського престолу, папу Венедикта XVI відділяли майже 600 років.

Проте цікавим є факт, що в недовгому часі до цього рішення подібний крок зробив іще один Глава Церкви – Блаженніший Любомир, очільник УГКЦ. 10 лютого 2011 року на пресконференції у Києві Блаженніший Любомир повідомив, що цього дня Папа Венедикт XVI прийняв його зречення з уряду Верховного Архиєпископа Української греко-католицької церкви. Відповідне прохання до Святішого Отця Глава УГКЦ подав, коли йому виповнилося 75 років. Патріарх – за власними словами «теплою рукою» – передав уряд Глави Церкви своєму наступникові, Блаженнішому Святославові. Відтоді Блаженніший Любомир проживав у селі Княжичі Броварського району Київської області – аж до своєї смерті 31 травня 2017 року здійснюючи зустрічі, поїздки та реалізуючи цікаві церковні проєкти. Він залишився особливою постаттю в історії Церкви, моральним авторитетом та духовним батьком, давши водночас можливість новому очільникові УГКЦ переймати досвід та здійснювати її провід самостійно.

Чи є пов’язаними ці факти? Про це питання у фільмі-присвяті, створеному після відходу до вічності Патріарха Любомира, згадав американський журналіст Джон Аллен, який кілька десятків років висвітлює новини католицького світу у Ватикані.

«Пригадайте, його зречення відбулося незадовго до того, як це зробив Папа Венедикт XVI. За старою практикою понтифіки правили до кінця життя, тепер ми бачимо, що це не обов’язково  – двері відчинені. І я думаю, що вчинок кардинала Гузара був великим “актом смирення” – в цьому контексті він подібний до Венедикта XVI», – зазначив Джон Аллен.

Пам’ять Блаженнішого Любомира УГКЦ вшановує ювілейним роком, проголошеним на честь 90-ліття з дня його народження. Відхід же Папи Венедикта XVI ще дуже свіжий у свідомості вірних, від нього минуло лише два місяці. У спогадах католиків у цілому світі Папа-емерит залишився особливим символом, як і сам факт – майже безпрецедентного – добровільного зречення з найвищого церковного уряду. Життя цих двох діячів багато в чому подібні – і пов’язані багатолітнім спілкуванням й співслужінням. Обоє вони відіграли особливу роль в історії Церкви. Тож не виключено, що принаймні однією зі спонук для Папи у справі зречення престолу стало виважене рішення Патріарха Любомира. Обидва ці кроки змінили історію і засвідчили велику мужність та жертовність, що винагородила добровільних емеритів шаною і Божою благодаттю – вона проявляється і після їхнього відходу до неба.

 

Підготувала Марія Цьомик