У зв’язку з удоступненням частини ватиканських архівів, знову активізувалася дискусія довкола доказів, які б допомогли у визнанні Митрополита Андрея Праведником народів світу. Врешті, дискусія – тут не найкращий відповідник для означення ситуації, адже, для українців, сумнівів у величі згаданої персони не виникає! Водночас важливо, у зв’язку з зосередженістю на згаданих вище подіях, не забути про інші важливі речі. До прикладу, рівно 120 років тому, тобто саме на початку травня 1900 року, вирішувалась доля майбутнього митрополитства о. Андрея. Тоді помер попередній Митрополит УГКЦ о. Юліан і саме о. Андрея Шептицького називали його наступником. Трохи згодом, у січні 1901 року, те, що вже давно обговорювали і про що писали у періодиці – офіційно затвердили. Дивимося як саме відгукувалися сучасники про о. Андрея на митрополичому престолі.
Думки завжди випереджують події
Дуже цікавий момент, але щойно в пресі заговорили про о. Андрея Шептицького, який стане новим Станіславівським єпископом УГКЦ, як громадськість не просто підхопила цю новину, а навіть розвинула її – що саме він стане ще й наступним митрополитом. Характерно, що у родині Шептицьких це також передчували, навіть готувалися. Саме тому, коли, 4 травня 1900 року, помер Митрополит Галицький Юліян (Сас-Куїловський), ця новина для згаданої графської родини прозвучала по-особливому. Сам о. Андрей, на той момент, також не випромінював впевненості та не почувався гідним взяти на себе таку ношу. Ніби, трохи пізніше, зустрічаючись із Папою, він навіть сказав Понтифіку, що не хотів би зараз сходити на престол, бути митрополитом, але отримав відповідь, що “Важко, аби не став ним”.
Зондування ґрунту і надії
Уже влітку, того самого року, в пресі почали з’являтися більш-менш однозначні повідомлення, присвячені темі номінування о. Андрея на Митрополита Галицького УГКЦ, відтак на шпальтах видань розміщували і відповідні привітання, роздуми та аналітику, писали про очікування та побоювання.
До прикладу, в виданні “Ruch katolicki” зазначали, що “щиро” і “з радістю” вітають о. Андрея Шептицького на цій посаді. Інформацію про імовірну інтронізацію там сприйняли з надією. Водночас, застерігали, що йому буде непросто, адже важко бути “руським митрополитом” в існуючих умовах: за нинішнього стану справ керувати Церквою, поєднуючи духовне та світське життя спільноти. Цю думку автори матеріалу продовжили так, що, якби, в тогочасних умовах, на престол митрополита зійшов хтось інший, а не граф Шептицький, про надію говорити було б ще складніше. Тому це звершення вони оцінювали дуже позитивно.
У виданні “Gazeta Narodowa” зазначали, що вони переконані у тому, що знатне походження Андрея Шептицького і приналежність його до давнього і славетного роду буде стримувати цього діяча на престолі митрополита від різких та необдуманих кроків. Відзначали також таланти та здібності ієрарха, якими він відзначався ще від часів навчання, які стануть принагідними при нових складних викликах. Особливо, організаційні здібності, якими він запам’ятався як єпископ Станіславівський. Надалі побажали мудрості і “Многая літа!” у новому статусі.
Коротко про сам чин
Як уже згадувалося, у родині Шептицьких давно очікували та передчували подібний хід подій, а тому й готувалися до сходження Романа (для них) на престол галицького митрополита. Офіційна частина цього тривалого процесу, тобто інтронізація, мала місце 17 січня 1901 року. На урочистостях були присутні не всі члени родини: лиш батько, Ян Кантій Шептицький, а також двоє братів о. Андрея – Станіслав та Казимир (пізніше о. Климентій).
Мама Софія не приїхала через стан здоров’я, а ще один брат Леон – залишився поруч з нею. Брат Александр також до Львова не приїхав через нагальні родинні справи.
Відтак на, важливі для родини, урочистості можемо дивитися очима Яна Кантія Шептицького. Між усім іншим, він писав про те, що “палац святого Юрія є цілковито іншим […] Зал обігрівають калорифером, на сходах гарний килим із латунними прутами, все буде добре освітлене”. Як і до того, після інтронізації о. Андрея на митрополита УГКЦ, родинне життя Шептицьких було справжнім вуликом. До прикладу, згаданий вище Казимир Шептицький у той час активно розбудовував свою політичну кар’єру.
Післямови
Цілком очікувано, що після сходження Митрополита Андрея на посаду, про нього та його діяльність писали значно більше. Головна увага, властиво, була прикута до круглих дат. Так, у “Краківських вістях” можна знайти статтю, приурочену до 50-річчя священства Митрополита Андрея, яку було опубліковано 22 серпня 1942 року. У тексті пригадують і те, що в 1899 році він став єпископом, і те, що в 1900 році – митрополитом. Останнє у виданні характеризують як час, коли ієрарх повністю присвятив себе справам добродійства і культури. Зазначають, що він став “не тільки невтомним робітником на церковно-релігійній ділянці, але також першим громадянином і одним з найдостойніших провідників народу”. Далі йде ще одне означення: “Митрополит Кир Андрей не щадив своєї поради, ініціятиви, моральної і матеріальної підтримки, коли ішло про розвиток українського громадянства”.
Шанобливо, але, для нас сьогодні, легко гумористично (на рівні формулювання) про ювілей гр. Шептицького в сані митрополита писали в “Ділі”: “завтра минає двацятьпять літ від хвилі, як станиславівський єпископ Андрій гр. Шептицький засів на Святоюрській Горі яко галицький митрополит”. Треба визнати, як нам пощастило, коли Владика Андрей “засів” на святоюрській горі, адже він дійсно багато зробив для Церкви і народу. Надалі, у часописі “Діло”, також зазначили заслуги даного діяча й вказали, що вітати з ювілеєм його будуть не лише представники Церкви, але й культурних, економічних та політичних осередків, адже він “ніколи не знав своїх власних потреб, тільки потреби загалу, громадянства”.
Десь таким був шлях о. Андрея до високого статусу митрополита й лідера свого народу – трохи довгим і переповненим сумнівами. Десь так це все зображали в тогочасних періодичних виданнях – і в час, коли його номінування на митрополита лише очікували, і в час самої його діяльності у цьому сані, і в час після інтронізації, коли цей діяч особливо багато допомагав людям, підкорюючи, тим самим, все нові вершини з назвами Милосердня, Гуманність, Любов.
Євген Гулюк
Більше інформації можна отримати з наступних джерел:
- Краківські вісті. – Краків, 1942. – Ч. 189. – С. 3.
- М. Ч. Рідкий ювилей // Діло. – Львів, 1926. – Ч.11. – С. 1 – 2.
- Матковський І. Казимир граф Шептицький – отець Климентій: польський аристократ, український ієромонах, Екзарх Росії та Сибіру, Архимандрит Студитів, Праведник народів світу, блаженний Каолицької Церкви. – Львів, 2019. – С. 175 – 194.
- Матковський І. Станіславівський єпископ Андрей Шептицький. Фрагмент біографії о. Климента – брата Митрополита // Фотографії старого Львова, 2018 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://photo-lviv.in.ua/stanislavivskyj-jepyskop-andrej-sheptytskyj-frahment-biohrafiji-o-klymenta-brata-mytropolyta/
Фото з https://photo-lviv.in.ua/
Повязані записи
