Сьогодні, 19 лютого, у малій сесійній залі Львівської міської ради відбулася відкрита дискусія, присвячена Героям Небесної Сотні, «Феномен жертви Героїв Небесної сотні — без права на забуття». До події долучилися духовенство різних конфесій, громадські діячі, волонтери та усі небайдужі. Подія розпочалася із спільної молитви. Модерувала дискусію заступник директора БО “Фундація Духовного Відродження” ЛА УГКЦ Олена Карнаух.
«Ми звикли бачити історію в книжках. Ми її вчили і в школі, і в університеті, але сучасність така, що вона дуже близько, вона заходить і вона змінює історію, вона змінює усе. Від дуже великих, глобальних речей, долі країни, до таких ситуацій, коли ти проходиш повз певну вулицю і ти починаєш розуміти, що ти зараз в цьому закладі, а тут навчалася людина, яка віддала своє життя.- зазначив у вступному слові Андрій Москаленко, заступник міського голови з питань розвитку.
“Переживаючи ті події, які ми досвідчували, напевно, ставили собі питання: “Чим керувалися ці молоді люди, які були на Майдані?”. Тому що вони захищали не державу, не владу, вони захищали Людину, її гідність. Це є найважливіше, що Бог також дав людині ту гідність і ми не можемо її змарнувати”, – підкреслив о. Роман Стадник капелан Львівської Архідієцезії Римо-Католицької Церкви.
Більшість часу провів на Майдані отець Василь Рудейко, завідувач кафедри Літургійних наук УКУ, заступник голови Патріаршої Літургійної Комісії УГКЦ. На думку священнослужителя, особливу роль на Майдані мала молитва:
“Молитва, як можна пригадати собі із виступів не лише священиків, але й митців та активістів, нагададувала кожному, хто стояв на Майдані, що він стоїть на боці добра і світла. Захисників Майдану оспівували як Воїнів Світла, бо вони ними й були. Щогодини на нічних молитвах за Україну, на Майдані запалювали ліхтарі. Образ світла всередині нас, яке мало би прогнати темряву брехні, несправедливості і нелюдяності”.
Сьогодні ми маємо нагоду бути і учасниками і творцями історії – вважає клірик Свято-Покровського кафедрального собору Православної Церкви України о. Артемій Бабленюк:
“Після того як з Михайлівського монастиря позабирали тіла багатьох померлих і багато людей розійшлося, так сталося, що у мене розпочалася там аспірантська сесія. І коли я приїхав туди і зустрічався із своїми друзями, які були учасниками цих подій, то відчув, що багато-кого ця ситуація перемінила. Навіть мовчання було промовистим. Ця жертва багатьох людей змінила життя. Семінаристи навіть бачили, як дитина приносила загиблого батька на територію Михайлівського собору. І коли я запитався: “Чи Вам не було страшно?”, то всі , як один говорили: “Ні”. Страшно було тим, хто перебував далеко і бачив ці події можливо по телебаченню. Людина, яка жила у середовищі тої любові, тої єдності, яка була присутня на Майдані, страху не відчувала,бо де є любов, там є Господь”.
На Майдані Церква була єдиною – поділився спостереженнями голова Львівського осередку Всеукраїнського Руху Реформації Дмитро Колесник:
“Знаєте, що я згадую, ще до тих днів, коли полягла Небесна Сотня? Це було кілька місяців до того. Я пригадую, що наші храми спорожніли. Богослужіння спорожніли дуже сильно, бо багато наших християн , прихожан вони розуміли, що є молитовний інструмент Церкви і так само елемент присутності Церкви серед тих подій. Тому люди,які стояли тоді на барикадах, вони представляли часто наші громади. Так само були молитовні намети, які стояли зліва від сцени і там люди пильнували вдень і вночі. А у нас тут у церквах була організована молитовна мобілізація.Я дякую Богові, що були ці хлопці, які для нас, церковників, зробили одну велику річ – вони об,єднали нас в одне. Ми хочем забувати ті амбіції, які часто оперують нами, а бути Христовою Церквою,яка такою і повинна бути”.
Лауреат Шевченківської премії, поет Ігор Калинець розповів, що у часі розстрілів Героїв, перебував у Львові. Не зміг поїхати через недугу. Митець не пропустив жодного похорону Героїв Небесної сотні у Львові і таким чином вшановував пам’ять Воїнів Світла.
“Я був кілька разів на Львівському Майдані.Навіть намагався розповідати звідки пішли ці гасла “Слава Україні”, “Слава Героям”. Тоді це мало несподівану свіжість. І у перший день зародження Майдану моя донька була в університеті проректором та організувала поїздку студентів до Києва та зобов,язала мене та отця Себастьяна, щоби ми прийшли ту ніч і постояли біля пам’ятника Шевченка. Бо була така думка, що тих студентів, які там стояли будуть ізолювати і їх треба захищати”.
Модератор дискусії Олена Карнаух наголосила на важливості утверджувати пам’ять Героїв Небесної Сотні своїм щоденним життям:
“Я думаю, що багато-хто із нас, і з Героїв Небесної Сотні не думав ні про смерть, ні про фізичні ушкодження. На перший план вийшло питання гідності, яку захищаєш. Знайшлися однодумці, знайшлася віра у те, що є ще хтось, крім тебе, що хтось ще може змінювати країну. У цьому контексті пригадується фільм “Крути”. Нам дуже часто здається, що ці люди є дуже далекими у часі від нас, але як виялвляється ці люди, Герої, є дуже близько. Можливо вони навіть не думали про це, але такими Героями стали”.
Своїми візіями на майбутній розвиток країни, на шлях подальших дій для кожного також поділився з присутніми брат Героя Небесної Сотні Степан Сольчаник.
Підготувала Оксана Бабенко
Повязані записи
