Він презентував українську науку на міжнародних конгресах у Парижі, Мадриді, Белґраді і Петербурзі. Активно ангажувався у громадську та культурно-просвітницьку роботу. При цьому, не забував і про своє головне призначення – медичну діяльність й лікування хворих. Євген Озаркевич один з тих, які першими починали писати наукові медичні праці українською мовою. Очевидно, що такий спеціаліст та професіонал знайшов би своє місце і в сучасному суспільстві та науці. Водночас, його біографія – це ще й багатюще джерело гідних для наслідування прикладів. Відтак оглянемо головні штрихи життєпису видатного українця, яким, безперечно, був Євген Озаркевич (1861 – 1916).
“Руські Атени”
Євген Озаркевич – це той рідкісний випадок, коли діяч українського простору народжується та виростає у Афінах. Правда, Афіни, у цьому випадку, варто брати у лапки, адже назва ця вживається тут у метафоричному значенні. Так тому, що “Руськими Атенами” називали будинок о. Івана Озаркевича – відомого політичного діяча й парламентаря, батька Євгена Озаркевича.
У цьому помешканні, звично, збиралися представники інтелігенції задля спілкування та обміну думками, планами. Таким чином, він став своєрідним центром культурного, політичного та громадського життя регіону. У такому середовищі й виростав майбутній лікар. При цьому, “компанію” йому складали не менш талановиті за нього самого діти – його сестра Наталя Кобринська, а також двоюрідна сестра Софія Окуневська. Обидві також впишуть у майбутньому свої імена до Книги історії України.
Юність на “Січі”
Євген Озаркевич закінчив нормальну школу у Снятині. Далі, впродовж п’яти років, поглиблював свої знання у гімназії в Ченівцях. Оскільки цей заклад був з німецькою мовою викладання, він перебрався на три роки до Академічної гімназії у Львові, де мав можливість навчатися українською.
У той час була й перша проба пера – він вправлявся у написанні художніх творів, писав белетристику. Проте, серйозний вибір зробив на користь медицини – пішов навчатися на медичний факультет Віденського університету. Паралельно займався громадською й просвітницькою діяльністю. Зокрема, був членом і навіть очолював українське студентське товариство “Січ”. Так долучився до популяризації українських традицій, мови та ідеї.
Шляхами Гіппократа
У Відні Євген Озаркевич не просто закінчив медичний факультет, але став доктором медицини, спеціалізувався на “усіх лікарських науках”. Молодик мав хорошу практику, адже впродовж трьох років працював у клініках Відня. По тому було декілька переїздів до різних частин імперії, де він збагачував свій професійний досвід, працював при шпиталях. Був у Боснії. Йому доводилося виконувати не лише обов’язки лікаря, але й керівні та адміністративні функції. Врешті, наприкінці ХІХ століття Євген Озаркевич переїхав до Стрия, де працював приватним лікарем. Властиво для себе, також займався громадською та просвітницькою працею. У газеті “Діло” так відгукнулися про цю подію: “Набувши знання і практики між чужими, бажає д-р Озаркевич стати спожиточним своїм землякам і для того осідає в краю”.
Знову до Львова
Коли ХІХ століття заходило за обрій, Євген Озаркевич повернувся до Львова. Тут він також був практикуючим лікарем. Окрім того, займався багатьма іншими проектами. Зокрема, редагував “Лікарський збірник”, перше наукове видання з медицини українською. Відтак описав (знову ж українською) особливості складних печінкових хвороб, малярії тощо. Також взявся за укладення першого словника української медичної термінології, що було важливою ознакою утвердження вжитку української у науковій сфері. Врешті, був членом лікарської комісії НТШ, очолював Руське лікарське товариство, яке об’єднувало медиків Галичини й Буковини. Редагував орган цієї організації – санітарно-гігієнічний посібник “Здоровлє”.
“Народна лічниця”
Безумовно, головним досягненням Євгена Озаркевича у Львові стало заснування ним, у 1903 році “Народної лічниці”, тобто шпиталю. За задумом, цей заклад повинен був стати справжім центром медицини. Лікарі високої кваліфікації приймали всіх, хто потребував їхньої допомоги, незалежно від віри й національності. При цьому, установа діяла на благочинних засадах, а значна частина пацієнтів користувалася відповідними послугами без оплати за них: “для несення дарової лікарської помочі мешканцям Львова і цілої Галичини без різниці віросповідання і народності”. Приміщення під шпиталь подарував митрополит Андрей Шептицький (вул. П. Скарги, сьогодні вул. Є. Озаркевича), який дуже перейнявся цією ініціативою й усіляко її підтримував.
Між іншим, існували ідеї, аби цей заклад, в перспективі, став базою для творення українського медичного факультету Львівського університету.
Відданість справі
Євген Озаркевич віддавав “Народній лічниці” усі свої сили та ідеї, був головним архітектором цього неймовірно затребуваного проекту (особливо, якщо говорити про його значення для незабезпечених). Водночас, він встигав займатися і багатьма іншими благими та корисними справами. До прикладу, їздив на міжнародні медичні форуми: конференції у Парижі, Мадриді, Белграді тощо. При цьому, ніколи не полишав громадської й організаційної роботи – був членом “Просвіти”, Української національно-демократичної партії, співпацював із газетою “Діло”, товариством “Дністер”, Ставропігійним інститутом тощо. У 1915 році, в часі Першої світової війни, він був головним лікарем шпиталю для українських біженців у австрійському Вольфсберзі.
Краще хворобу попереджати, аніж лікувати
Євгена Озаркевича можна назвати неймовірно прогресивним і вкрай недооціненим діячем. Довгий час про нього та його напрацювання не говорили, але даремно. Окрім описаних вище досягнень в медичній та організаційній сфері, велику увагу він також звертав на питання санітарії та особистої гігієни пацієнтів. Зрештою, активно популяризував оздоровлення через користання з природних засобів, курортів і просто відпочинку. У контексті цього, звертав увагу на потенціал Карпатського регіону й закликав розвивати даний рекреаційний ресурс.
- P. S.
Головний героя цього коротенького тексту був визнаний на найвищому рівні країною, громадянином якої він був – Євген Озаркевич став членом Найвищої ради Здоров’я, дорадчого органу Міністерства внутрішніх справ імперії Габсбургів. Також він мав титул старшого санітарного радника. Відтак хочеться сподіватися, що про його персону будуть пам’ятати і українці, адже для української ідеї та проекту майбутньої України він також зробив надзвичайно багато. Євген Озаркевич – це один із тих діячів, діяльністю яких писалися перші сторінки історії сучасної української професійної медицини.
Євген Гулюк
Більше інформації можна отримати з наступних джерел:
- Визначний громадський діяч, лікар Євген Озаркевич // Благодійний фонд Шпиталь імені Митрополита Андрея Шептицького [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://old.spital.org.ua/
- Ганіткевич Я. Євген Озаркевич – один із засновників новітньої української медицини (До 150-річчя від дня народження) // Наукове товариство ім. Шевченка. Онлайн-журнал Товариства, 2011 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://ntsh.org/node/175
- Д-р Євген Озаркевич // Zbruč [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://zbruc.eu/node/56599
Шендеровський В., Кешерець В. Євген Озаркевич // Товариство “Знання” України [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://znannya.org.ua/index.php/about/znameniti-ukrajintsi/135-evgen-ozarkevich
Фото із https://www.wikiwand.com/uk
Повязані записи
