У Євангелії від Матея ми читаємо про покликання перших учнів, з яких Ісус Христос пізніше обере дванадцятьох, щоб вони із смиренням і глибокою вірою проповідували Слово Боже. Про те, що означає проявити послух Христу, що таке справжнє смирення і покора, розмірковує намісник Свято-Іоано-Золотоустівського чоловічого монастиря, декан богословського факультету Львівської православної богословської академії ПЦУ ігумен Кіпріан (Лозинський):
«Щойно ми прослухали, дорогі мої, короткий уривок Євангелія. Як Ісус Христос ішов берегом Галілейського моря, побачив апостолів, що ловили рибу і покликав їх, сказавши: «Йдіть за мною» (Мф. 4: 19). І вони кинули свої сіті, і пішли за Христом: Петро та Андрій, Яків та Йоан. У цьому короткому епізоді є дуже показова для нас подія, бо Ісус Христос сказав коротеньке речення: «Йдіть за мною». І люди, проявивши покору, смирення, послух Ісусу Христу, лишили все і пішли за Ним. Ми можемо сказати, що вони були готові до того, щоб іти за Христом, бо це були учні Йоана Хрестителя. Вони знали вже, що Ісус Христос є Месія, вони знали, що Він є обіцяний Спаситель, і тому пішли відразу. Але кожен із нас, дорогі брати і сестри, також знає, що Ісус Христос є обіцяний Месія, кожен із нас також знає, що Ісус Христос є Спаситель світу. Більше того, ми знаємо, що Ісус Христос пройшов Голгофський шлях, помер, і воскрес – це те, чого ще не знали Андрій, Петро, Яків та Йоан, але якби зараз нам сказав Христос: «Лишіть все і йдіть за Мною», чи ми б лишили все і йшли за Христом? Нам би було шкода залишити наші сім’ї, звичайно ж, залишити наші доми, будинки, якесь своє майно, якісь статки, які ми маємо, ми б це все шкодували залишити і піти за Христом. А Святе Письмо говорить, що послух, послушливість, є важливішими навіть від жертви перед Богом (Пс. 50: 18-19).
У своїй уяві ми можемо змоделювати ще інші ситуації, в яких живемо, які пов’язані зі смиренням і послушливістю. От, скажімо, сім’я, яка довго чекала дитину. Народжується довгоочікувана дитина і всі над цією дитиною, як ми кажемо, трясуться, все їй дозволяють, дитина росте капризною, вимагає до себе максимальної уваги, вимагає, щоб все виконувалось, при кожній дрібниці дитина капризує, плаче, кричить, і їй дають те, що вона хоче. Ця дитина виростає в дорослу людину, і вона так звикла жити, і в житті хоче, щоб все їй давалось легко і за кожним першим словом, щоб все їй виконували. А коли така дитина, тобто вже доросла людина, стає керівником, начальником, то підлеглі спасу від цієї людини не мають. Й інша ситуація кардинально протилежна: військо, армія, де всі виконують суворо накази керівництва. Те, що кажуть офіцери, солдати виконують. Чи це біг, чи це віджимання, чи якась праця, будь-що, все відбувається суворо за наказом і за статутом. І от ми, християни, не ті люди, що живуть у світі, а саме християни, у відношенні до Бога, якими б хотіли себе бачити? Чи такими як ця капризна дитина, яка при труднощах починає плакати, капризувати, вимагати? Чи як воїн, солдат, який виконує те, що каже йому керівництво? Напевно, перед Богом ми хотіли б бути воїнами, бо ми усі в Церкві є воїнами. Та Церква, яка є на землі, а це є ми із вами, а не ті, хто відійшли у вічність, ми із вами, які живемо на землі, називаємося Церквою воюючою. Тому що ми, живучи на землі, постійно ведемо боротьбу зі силами зла: зі силами зла в собі і зі силами зла ззовні. Тому ми є воїнами, а як воїни і солдати маємо бути смиренними і послушними Божим наказам.
У Святому Письмі, в першій книзі Царств, є епізод, пов’язаний із царем Саулом, першим ізраїльським, першим єврейським царем. Цей цар Саул мав вказівку від Бога знищити ворогів народу ізраїльського – амаликітян. Усіх до єдиного. Він знищив усіх воїнів, але пожалів їхнього царя Агага, цього царя ув’язнив і тримав, як полоненого. І Господь так само сказав Саулові, щоб він знищив усе, навіть усю живність, яка була серед амаликітян, навіть худобу, а він усе краще – овець, козлів – залишив, не знищив, але залишив, щоб принести у жертву Богові. І сказав тоді Господь до Саула через пророка Самуїла: «Чи жадання Господа цілопалень та жертов таке, як послух Господньому голосу? Таж послух ліпший від жертви, покірливість краща від баранячого лою! Бо непокірливість як гріх ворожбитства, а свавільство як провина та служба бовванам. Через те, що ти відкинув Господні слова, то Він відкинув тебе, щоб не був ти царем» (1Самуїла. 15: 22-23). І так сталось, як сказав пророк. Саул був убитий і було забрано йому царство і після нього став царем псалмоспівець Давид. Здається, Саул нічого поганого не зробив. По-перше, пожалів людину, хоч і ворожого царя, а по-друге, найкращу худобу не знищив, але приніс у жертву Богу. Але для Бога важлива не наша улесливість, така, яку хотів показати Саул, але смиренність і покора волі Божій. Щоб ми виконували те, що Господь нам каже.
Дуже багато, дорогі брати і сестри, у Святому Письмі є висловів, цілих уривків, де говориться про смирення і покору. Господь вимагає до себе виконання своїх наказів, але це не є просто тому, що Господь є цар, не тому, що він є правитель, чи якийсь узурпатор. Господь вимагає виконання Своїх наказів, тобто заповідей, так само як батьки вимагають від дітей, щоб вони їх слухали, бо батьки дорослі, вони життя прожили, вони знають, що краще, вони вже помилок наробили, вони знають, як ці помилки оминути, тому і вчать своїх дітей. Господь, звичайно ж, помилок не робить, але Господь надмірно і незрівнянно вищий від людини у Своєму розумі і знає, що краще людині, тому і дав заповідь, як наказ у нашому житті. І от це наше смирення, покору перед Богом можна узагальнити такими словами, які Господь каже у книзі Второзаконня, якщо ми ці слова будемо пам’ятати, то будемо завжди робити у житті правильний вибір, а Він говорить: «Сьогодні взяв я за свідків проти вас небо й землю, життя та смерть дав я перед вами, благословення та прокляття. І ти вибери життя, щоб жив ти та насіння твоє» (Втор. 30: 19). Виберіть життя, – каже Господь, – і якщо виберете життя, то будете жити зі Мною у вічності. Амінь».
Підготувала Юліана Лавриш
Повязані записи
