Інтерстеллар: “міжзоряний” чи “міжлюдський”?

скачанные файлыПояви нового фантастичного фільму на українському екрані я чекав ще від першого анонсу, десь приблизно на початку липня. Сильно інтригувало питання: яку ж фантастику голівудські митиці запропонують глядачеві на цей раз? До відкриття яких горизонтів скерують?

Фільм із самого початку занурює глядача у критичну ситуацію глобального масштабу – засуха призводить людство до продовольчої кризи та повільного вимирання. Для головного героя стає очевидним невтішний висновок: “Врятувати світ вже неможливо. Все, що в людських силах – це просто покинути його”. Тож группа дослідників і вчених вирішує вдатися до сміливого і ризикованого експерименту – здійснити космічний політ крізь червоточину (яка ймовірно з’єднує області простору-часу через велику відстань) з метою віднайдення іншої планети, яка могла б стати новим місцем життя для людства.

Під час перегляду Інтерстеллара з’явилося приємне відчуття зміни вектора у сучасному кінематографі. Можливо, ще зарано робити такий глобальний висновок, але талановитий режиссер Крістофер Нолан дуже добре відчув втому сучасного глядача від спецефектів в кіно і в своєму епічному фантастичному фільмі чи не вперше за останні десятиліття зробив ставку не на них. Коли при вході до кінозалу мені сказали, що перегляд відбуватиметься без окулярів, я здивувався. Однак, буквально через 10 хвилин перегляду зрозумів: виявляється це наукова фантастика врешті надумала одягнути людські окуляри. Замість “ТРИ-де” ефекту глядача очікує несподіваний філософський “ТИ де?” ефект. Хоча яскравих і захопливих сцен у фільмі не бракує, увагу утримує натягнута струна людських емоцій, станів і стосунків, питань, пов’язаних з місцем людини на землі і всесвіті.

Matthew McConaugheyРежисер відобразив потужний рух людського духу і жаги життя крізь час і простір, рух, який показує, що наше майбутнє залежить не від зірок, а від нас. Пошук нового простору для життя не здатний замінити людям простору, у якому вони пізнають та відчувають одне одного. Приємно, що сучасний фільм схиляє глядача саме до такої перспективи: дослідження безмежних і таємничих просторів космосу нерозривно пов’язане з людськими переживаннями та емоціями. В багатьох моментах складається враження, що при написанні сценарію консультантами виступали Р. Бредбері, С. Лем чи навіть Н. Бердяєв.

Філософський і психологічний зміст фільму увиразнює чудова музика Ганса Ціммера, відомого майстра саундтреків. Глибина і масштабність звучання оркестрових справді сколихує нутро.

Звичайно, ж, фільм викликає більше запитань, ніж відповідей. Але на те вона й добра фантастика.

Перегляд фільму стане також справжім уроком – теоретичним і практичним – про цінності. Десь там у далеких космічних просторах фільм зайняв би всього лиш декілька секунд, але на землі він триває близько трьох годин.

Максим Тимо