Пандемія, як і війна на Сході України, – неабияке випробування для кожного українця. Жити, щоб вижити і вижити у надскладних умовах, щоб повноцінно жити, – іспит, скласти який під силу християнину з міцною вірою й відчуттям Божої присутности в кожному новому дні. Зберегти внутрішню рівновагу й витримку допоможе передусім адекватне сприйняття хвороби, а також вміння концентруватися на найважливішому – на кожній хвилині теперішнього часу, дарованій для повноцінного проживання в добрі і для добра саме нині.
Не варто сприймати хворобу, як покарання за щось. Хвороба – вчасна в Божому провидінні зупинка, так, у неприємних, некомфортних, болючих для тіла й душі умовах задля осягнення вічного життя без болю і смутку в такому різнотривалому для кожної людини очікуванні; задля внутрішнього зростання й оновлення, адже у щоденних ритмах важко помітити власну недолугість, вайлуватість чи корисливість; врешті, задля відновлення сил, щоб знову наповнювати Нині усіма барвами життя. Важливо вміти проживати хворобу разом. Співчувати – розуміти біль іншого і з вдячністю приймати біль власний.
Дотримання карантинних вимог, дбайливе ставлення до себе й близьких поруч, усвідомлення тимчасовости земного життя – запорука внутрішнього спокою й впевнености – все буде добре! А ще варто наповнювати кожен день позитивом – вітамінками доброго настрою – приємними бесідами з рідними і близькими (звісно, засобами дистанційного зв’язку), улюбленими справами – читанням, рукоділлям, переглядом цікавих фільмів. Хвороба – лише зупинка. Життя триває!
Ірина Кметь, доцентка філологічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка
Повязані записи
