Сьогодні, 6 грудня 2017 року, в день Збройних Сил України, про роль священнослужителів у воєнний і у мирний час, а також про те, що кожен українець може зробити для загального добра, розповів секретар Львівсько-Сокальської єпархії УПЦ КП, капелан, о. Володимир Бачинський в інтерв’ю виданню «Гал-інфо».
З початку воєнних дій на сході України секретар Львівсько-Сокальської єпархії УПЦ КП Володимир Бачинський займався волонтерством, а згодом і капеланством. Впродовж останніх років йому вдається поєднувати служіння Господу та людям із політичною діяльністю, хоча сам о. Володимир не відокремлює ці дві сфери.
Нагадуємо, що на останніх місцевих виборах о. Володимир Бачинський приєднався до команди політичної партії «Наш край» (у складі якої було чимало колишніх представників партії «Регіонів») і балотувався до Львівської міської ради.
Проте о. Володимир стверджує, що головне для політика – порядність, тому він завжди підтримуватиме партію, яку формують чесні особистості.
Пропонуємо кілька основних тез із цього інтерв’ю про політику Церкви в період війни та Збройні Сили України тощо.
Про Збройні Сили України
«Починаючи з 2015 року, коли в нашій церкві (ред. – УПЦ КП) було створено капеланство, я відвідував зону АТО вже у Луганській області. Побував фактично всюди – починаючи з Кримського, Щастя, Новоайдар, Станиця Луганська, Лисичанськ… Загалом провів разом з нашими хлопцями на передовій 100 днів».
«Сьогодні дух у бійців зовсім інший. Тоді теж не бракувало патріотичного духу. Але по оснащенню, по тому, як зараз виглядає українська армія, звичайно не варто порівнювати з тим, як було на початку, коли її довгий час розграбовували».
Про дружбу, яка не закінчується на фронті
«Бували випадки, коли я повертався додому до Львова і до мене приїжджали хлопці, які служили в 24 окремій залізній механізованій бригаді Яворова чи навіть з Миколаївщини».
«Привозили своїх майбутніх дружин і тут вінчались, тому що вважали, що свого духівника вони вже обрали. Тому, звичайно, я досі підтримую дуже тісні стосунки зі всіма, навіть з тими, хто перейшов до запасу. Телефонуємо один одному, обмінюємось інформацією про життя, допомагаємо, підтримуємо».
Про покликання капелана
«З самого початку бойових дій церква стояла на тому, що у зону АТО священики повинні їхати добровільно, без жодного примусу. Служіння, а тим більше в обставинах справжньої війни, має вести людина, яка вирішила поїхати туди за покликом свого серця. Я дуже радий, що в нашій єпархії знайшлось аж 26 священиків, які стали капеланами».
«Кожен за життя повинен принести своє жертовне служіння. Якщо випадає така нагода проявити себе і послужити своєму народові, потрібно дякувати Богу за це. Покликання священика – вчити людей. Їх можна вчити лише на власному прикладі. Якщо просто говорити і закликати – тоді це фарисейство і не йде по дорозі із Законом Божим».
Про Церкву, священиків і політику
«Церква, священики і політика – це різні речі. Але це так тільки на перший погляд. Хіба священик може стояти осторонь, коли бачить, що його парафіяни чимось скривджені, з ними неправильно поступають, вони обділені, не мають можливості жити достойно, як є в інших країнах Європи».
«Партія – це люди. Якщо до партії входять порядні люди, я завжди готовий їх підтримувати. Для мене головне, щоб людина, яка зробила в житті виклик політиці, йшла туди, щоб служити людям. Це не є виконання роботи, це служіння».
«Священик, як і будь-який мирянин, не може докричатись до влади. Політики бачать тебе на мітингах, куди запрошують церкву, хочуть, щоб ти виголосив там промову, але спробуй потрапити до них на прийом. Вони байдужі. Тому не потрібно боятись, коли священики приходять у політику. Головне, щоб ціль цього приходу була дуже проста – служити народу».
Про надію у часи розпачу
«Важливо також пам’ятати про Господа, ходити до церкви і не лише просити, але й бути вдячним за все, що маєш у житті. Як можна прожити сім днів в тижні і не знайти навіть 2 годин, щоб прийти до церкви і сказати «Дякую тобі, Боже, що я не хворий, що я повноцінний і що досі живий».
Повний текст інтерв’ю читайте ТУТ
Повязані записи
