Прокинувшись зранку і випивши каву, і мимохідь глянувши за вікно, чи доводилося вам коли-небудь побачити… кита? Або ж навіть попливти на теплій китовій спинці над містом посеред хмар? Невже ні? Тоді, швидше за все, вам варто замислитися над тим, чи давно ви впускали у своє життя радісні пригоди і по-доброму божевільного друга…
Маленький Шапочка, наприклад, уже не переймається тимчасовими заборами їсти різноманітні смаколики, бігати і бешкетувати, або гладити тваринок. Адже він уже зовсім дорослий і сам знає, коли потрібно приймати свої таблеточки, щоб побороти лейкоз. На щастя, неприємних та несмачних таблеточок допомагає позбуватися новий товариш Шапочки – кит, бо йому, на диво, вони вельми замаскували. Більше того, Шап (а так хлопчика звуть відтоді, як у нього після хіміотерапії випало волосся і він не хотів скидати блакитну в’язану шапку) ділиться своїм життєвим досвідом, немов наставник, втамовуючи допитливість повітряного гігантика.
– Треба казати «дякую», – сказав я китові.
– Ага, – відповів він, – а навіщо?
– Що – навіщо?
– Навіщо казати «дякую»?
Я замислився. «Дякую» належало казати всім, хто щось віддав, подарував, пригостив, допоміг, порадив чи якось тебе розважив. І — хоча з цим мені дуже важко було погодитися, — тому, хто зробив тобі укол, наприклад.
— Щоб зробити приємно тому, хто зробив приємно тобі, — врешті сказав я вголос, а подумки додав: «Або тому, хто зробив тобі неприємно, але корисно».
Мати і батько, незважаючи на те, що не живуть разом, а також бабуся Шапа завжди намагаються підтримати його та бути поруч. І чимдуж намагаються бачити у ньому свого рідного Шапочку, а не онкохворого хлопчика. Адже з татом він може поласувати недозволене морозиво; малювати з мамою дім, жабу і цуцика та писати на малюнку «ЛЮБОВ»; та проводити час з бабусею, яка на більшість пропозицій хлопчика відповідає: «Поменше собі придумуй!»…
А Шапочка і не придумає… Він, як зовсім дорослий хлопчик, задається непростими запитаннями і відповідями: «Що робити з тим, що ти маєш?» та «Як добре все буде вже незабаром».Адже у нього є сім’я і кит, тож як в своє одужання можна не вірити, тож як можна не мати мужність зберігати надію на краще: «Заради цього всього безумовно варто бути чемним і нічого не боятися як завгодно довго, – і я навіть подумав, що хай там як, але я буду чемним і нічого не боятимуся про всяк випадок і надалі, – а тоді знову глянув донизу…»
Книга «Шапочка і кит» (2015) – книжка-медитація, книжка-одкровення і дитячо-недитяча повість відомої української письменниці Катерини Бабкіни. Загалом книжка «Шапочка і кит» Катерини Бабкіної присвячена дітям, які борються з онкологічними хворобами.Варто зазначити, що кожні 5 гривень від вартості цієї книги буде перераховано до міжнародного благодійного фонду «Таблеточки» на допомогу дітям з раком крові.
У своїй розповіді авторка показала легкість та піднесеність героїв книги, а також подекуди їхні саркастичні натури. Персонажі, немов міняються місцями, бо дорослі поводяться по-дитячому і навпаки. А оригінальні та креативні ілюстрації Юлії Пилипчатіної чудово комбінуються з написаною історією і доповнюються розказане про «сутність усього суттєвого».
Тому редакція сайту «Духовна велич Львова» бажає Вам читання з насолодою і щасливого тижня. Нехай подібні книги нагадують нам про те, як важливо цінувати кожну мить і те, що маєш!
Підготувала Оксана Войтко
Джерело: http://starylev.com.ua
Зображення: http://starylev.com.ua
Повязані записи
