«Це був наш паломницький тур», — розповідає хранитель музею Тарас Гуль. «Ми планували пройти шляхом Василя Величковського — місцями його служіння, відвідати Чортків, звідки розпочався його мученицький шлях, та інші місця».
Місця, пов’язані з життям блаженного священномученика УГКЦ Василя (Величковського), відвідали працівники його львівської квартири-музею (площа Соборна, 11, кв. 3). Мандрувала команда музеюТернопільщиною.
Разом із Тарасом Гулем паломництво здійснили Олег Чихарівський – відповідальний за практичні потреби музею, екскурсовод Лідія Гривна та відповідальна за комплектування реліквій Лілія Лисецька.
Тернопіль. Фото: Тарас Гуль
Тернопіль
Першим пунктом подорожі став Тернопіль – місто, де Василій був протоігуменом монастиря Згромадження Найсвятішого Ізбавителя. «Туди він приїхав на прохання митрополита Андрея, бо там люди потребували духовного провідника», – розповів Тарас Гуль. Тут ієромонах із перервами здійснював служіння із 1942 року попри загрозу наступу радянських військ, та вже 1945 року він був заарештований. «Ми бачили здалеку цей так званий паркан, за яким Величковський думав сховатися, а потім вирішив здатися в руки ворогів», – зазначає Тарас.
Парафія, де служив майбутній єпископ, існує і тепер, щоправда, вже без редемптористів – так само, як і львівська парафія Матері Божої Неустанної Помочі.
Пробіжна. Ліворуч престіл, біля якого малого Василя було посвячено Пресвятій Богородиці. Фото: Тарас Гуль
Пробіжна
Далі команда музею побувала в селі Пробіжна на Чортківщині. Ця місцина мала особливе значення у житті владики Василія – саме тут, коли хлопчині було 8 років, на прохання матері отець-місіонар поручив його опіці Матері Божої Неустанної Помочі. «Це було для мене великим здивуванням, бо я не очікував, що престіл у церкві, біля якого ця посвята відбулася, досі збережений», – зауважив хранитель квартири-музею блаженного.
Бучацький інститут, в минулому ліцей. Фото: Тарас Гуль
Бучач
У Бучачі паломники відвідали ліцей ім. Св. Йосафата, що у часи навчання Василія (1913–1914 роки) називався Місійним інститутом. «Тут ми побачили юнаків у тому ж віці, в якому там навчався блаженний Василій. Оглянули ліцей, викладачі показали нам люб’язно авдиторії. Вони вже так не виглядають, як понад сто років тому, але коридори мають свою пам’ять. Побачили підтвердження, що блаженний Василій там вчився — на одному зі стендів це зафіксовано», – розповів Тарас Гуль.
Також читайте: «Тут говорили пошепки»: мандрівка до дому священномученика Василія (Величковського)
Катівня в Чорткові. Фото: Тарас Гуль
Чортків — «Мороз по шкірі ще той»
Відтак команда музею побувала в Чорткові: тут відвідали каземати, де утримували блаженного Василія та інших в’язнів. «Зі спогадів ми знаємо, що саме там в’язні кричали до блаженного: “Сповідай нас, бо ми йдемо на смерть!” Зараз ті підвали виконують функції бомбосховища», – зазначив Тарас Гуль. Він розповів: найбільше вразила у чортківській тюрмі камера смертника. «Подібним місцем у Львові є тюрма на Лонцькогого, куди я відправляю семінаристів, щоб вони подивились, як виглядає електричний стілець, адже він там є повністю збережений. Мороз по шкірі ще той. Такі місця варто відвідати, але тільки у віці, коли психіка вже сформована», – підкреслив хранитель музею.
Підмихайлівці
Також паломники спробували відшукати в селі Підмихайлівцях місце, де похована мама Василія (Величковського). Знайти її не встигли, але спогади про нього зберігають сестри-монахині, які приходили до квартири-музею у Львові. В рамках подорожі планували відвідати також Шупарку, село, де батько Василія, о. Володимир Величковський, був парохом, проте за браком часу не встигли. Тому команда музею планує здійснити ще не одну подібну подорож, щоб наживо дослідити місця життя і служіння священномученика.
Також читайте: Хранитель музею блаж. Василія (Величковського): «Я мовчав про це 10 років, більше не можу»
Яблунів
Паломників особливо вразив цвинтар, де розташована могила отця Володимира Величковського — батька Василя. Тарас Гуль каже: думав, що тієї могили вже не віднайти — священник заповідав поховати себе серед звичайних людей. «Це старий звичайний сільський цвинтар. Я такого занедбаного кладовища ніде не бачив — вищі за мене бур’яни — я 1.77 м., а це ще десь на голову. Але могилу отця ми знайшли, про неї хтось дбає. Вона ретельно викошена, прибрана, стоять нові лампадки», — розповів Тарас Гуль і додав: «Як казав Петро Радковець (львівський краєзнавець та екскурсовод, ред.): хочеш побачити справжню історію і ставлення людей — йди на кладовище, на будь-яке, не тільки монаше».
Епілог
«Я отримав глибокі враження, бо пройшов дорогою Василя Величковського, про яку впродовж десяти років моєї роботи в музеї розповідаю іншим», – каже Тарас Гуль, і зауважує: «Вдалось побачити на власні очі те, про що багато знав, і якщо доповнити побачене спогадами сучасників блаженного Василія, можна по-особливому пережити його життєвий шлях».
Тарас розповідає – дехто з його знайомих дивується, що він так серйозно сприйняв цю поїздку. «Але історію не зітреш, — каже він, — і треба живу віру наших стовпів Церкви передавати, щоб ця віра не стала музейним експонатом. Деколи здається, що може й ці музеї нікому не потрібні. Але коли знеохочення стає надто великим, життя розвертає тебе і ти бачиш, що ні, таки воно треба. Перестанемо ми — буде говорити каміння».
Підготували Андрій Толстой, Марічка Цьомик
Повязані записи
