Цими днями минає 70 років, відколи обірвалося життя у сибірській неволі Матері Моніки Полянської, багатолітньої ігумені трьох монастирів сестер Василіянок, жінки з унікальною долею. Після смерті чоловіка, тоді ще Марія Полянська віддала свою доньку на виховання батькам, а сама пішла до монастиря. У листах Митрополиту Андрею зізнавалася, що її материнське серце розривалося поміж монашим покликанням і прагненням бути поруч біля доньки, але Христовий поклик переміг. Згодом, Мати Моніка була ігуменею у старовинному василіянському монастирі у Словіті, монастирях у Підмихайлівцях та Журавно. Разом з іншими сестрами її репресувала радянська влада. Відтак, Мати Моніка пережила десятки допитів, але ніколи не нарікала, навіть потрапивши у сибірські табори, вона втішала добрим словом тих, хто поруч, і наглядачі та співарештанти вже за життя визнавали у ній праведну людину. Зараз триває беатифікаційний процес Матері Моніки Полянської, причислення її до лику блаженних. Про її життя нам розповіла с. Дарія (Турків) з Чину святого Василія Великого, кандидат історичних наук, авторка кандидатської дисертації на тему “Діяльність Сестер Чину Святого Василія Великого у Східній Галичині наприкінці ХІХ -першій половині ХХ століття”. Упродовж двох років працювала в Архіві УГКЦ у Римі, впорядковувала документи з фонду Патріарха Йосифа Сліпого.
-Триває беатифікаційний процес, щодо Матері Моніки Полянської. Розкажіть трохи про нього.
– Від 2003 року триває процеси беатифікації Матері Моніки Полянської. Причислення її спочатку до блаженних, а згодом і до лику святих як мучениці за віру. Мати Моніка іде у цьому процесі разом з іншими мучениками УГКЦ, які віддали своє життя за Церкву, Бога і Україну. Тобто зберегли Богові вірність до кінця. Життя матері Моніки обірвалося у далекій Мордовії, коли відбувала покарання у концентраційному таборі “Дурбравлаг”. Її смерть як мучениці за віру стала підставою для початку беатифікаційного процесу.
-Знаємо, що в родині майбутньої Матері Моніки жили майже за монашим уставом.
Прокидалися на світанку, відразу ішли до храму.
-Розкажіть про її формування уродинному колі.
– Родина Теодоровичів з якої походила Мати Моніка – це священича родина. І дійсно,родина завжди є вогнищем духовного формування особи. У сім’ї закладаютьсяпідвалини для подальшого життя людини. Те, що Мати Моніка зберегла вірність Богові до кінця, це було плодом її виховання в родині. Адже дитинство та юність проходила в атмосфері християнської любові та милосердя. І згодом м. Моніка це практикувала як ігуменя в монастирях. Віру і любов, яку вона отримала в родині, пронесла через все життя.
– Чимало членів родини Мати Моніки обрали священичий чи монаший шлях?
-З трьох поколінь Теодоровичів і Полянських вийшло 12 духовних осіб. Якщо вже говорити про рідню Матері Моніки, то батько був священником, її сестри стали черницями (Йосафата обрала чернечий стан у дуже молодому віці – 15 років), а натомість її інша сестра Анна була дружиною отця Володимира Величковського, тобто це була мама майбутнього Владики Василія Величковського, а коли Анна стала вдовою, також пішла до монастиря. І чотири брати Матері Моніки стали священниками: 2 монахами-василіянами, а 2 одруженими. Бачимо, що з родини в якій закладено підвалини християнського виховання, багато осіб Бог покликав собі на служіння.
– Мати Моніка прийняла непросте рішення, коли залишила батькам на виховання свою доньку.
-Вдови могли колись вступати до монастиря і можуть і зараз. Те, що вдова вступає до монастиря, це цілком нормальне явище. Навіть мама святого Василія Великого стала черницею і жила в обителі разом з донькою св. Макриною. Вступ до монастиря вдів практикується як у східному так і у західному чернецтві. Тут немає нічого дивного. Однак майбутня Мати Моніка мала дитину, яку залишила на виховання своїм батькам. Згодом вона забирає свою дочку до сиротинця, який функціонував при Словітському монастирі. Це було, можна сказати покликання в покликанні. По-людськи це важко збагнути. Її родич Корнилій Всеволод Величковський згадує, що після смерті чоловіка Марія (Моніка) Полянська могла бути успішною, вийти вдруге заміж, але вибрала шляхцілковитої посвяти Богові. Мабуть, відчувала дуже сильне покликання. Але це не означає, що вона залишила свою дитину на призволяще. Вона зуміла, з допомогою своїх батьків, дати гідне виховання дитині. Згодом, її дочка вступила доконтемплятивного монастиря Сестер Редемптористок у Бельгії. І там вона прожила до кінця свого життя.
-Напевно, Мати Моніка мала чимало талантів?
-Скажу з власного досвіду, працюючи з її документами, можу сказати, що це була дуже сильна жінка, обдарована багатьма талантами від Бога. Їй Бог дав багато дарів. Мати Моніка дуже добре їх використала ставши ігуменою в монастирі, будучи водночас добрим адміністратором і доброю духовною матір’ю для сестер. Свої дари вона не закопала, але зуміла їх направити у правильне русло. Мені дуже сподобалося як про Мати Моніку сказав Патріарх Йосиф Сліпий, коли вже повернувся із мордовських таборів і проживав у Римі. Під час однієї із заупокійних Св. Літургій, які він відправляв за сестрами Василіянками, згадуючи про Мати Моніку Полянську він сказав, що “це була людина глибокої віри, динамічної діяльності і рідкісних чеснот”. Думаю, що цими словами Патріарха Йосифа Сліпого сказано все про Мати Моніку.
– Знаємо, що Мати Моніка була настоятелькою монастиря у Словіті, який тоді був одним з головних у сестер василіянок. Зараз там відроджується монаше життя, хоча ті приміщення ще потребують реставрації.
– Мати Моніка була ігуменею не лише у Словіті. Вона була настоятелькою і в Підмихайлівцях (на Станіславівщині) та у Журавно (біля Жидачева). Тобто упродовж 1917 – 1945-х років м. Моніка була ігуменею у трьох монастирях. Період ігуменства м. Моніки у Словіті припадає на 1917-1924 рр. та 1930-1933 рр. Але найбільш активну діяльність вона розвинула будучи настоятелькою в Підмихайлівському монастирі (1933-1945 рр.). Якщо прочитати листи Матері Моніки Полянської до митрополита Андрея Шептицького, коли стала ігуменею Словітського монастиря, то бачимо, що вона не хотіла бути тут настоятелькою, але прийняла це як волю Божу. Варто зуважити, що упродовж цілого життя Мати Моніка бажала виконувати тільки Божу волю. В одному з листів до А. Шептицького пише: “Одиноким промічником у моєму житті є те, що така Божа воля”. Мати Моніка прагнула стати доброю матір’ю для своїх сестер і часто у своїх листах до митрополита просила про духовну чи матеріальну допомогу для своїх сестер, а іноді й заступалася за них. Тобто була дуже мудрою і чуйною настоятелькою. Водночас, сестри згадували, що вона була й строгою. Мати Моніка стала ігуменею в Словіті в 1917 році, тобто у період Першої Світової війни. Однак зуміла провадити монашу спільноту в цей складний історичний період, водночас була магістрою, тобто виховувала молодих черниць, опікувалася сиротинцем, що функціонував при монастирі. 1921 року в Словітському сиротинці виховувалося 50 дітей-сиріт.Знаємо з історії, що це є один із найдавніших монаших осередків сестер Василіянок в Галичині. Дата його заснування, яка згадується в історичних джерелах – 1581 рік. 1948 року радянська влада зліквідувала монастир сестер ЧСВВ у Словіті та розмістила у його приміщеннях тубдиспансер. Монастир нам повернено у 2018 році. На даний час будинок потребує ремонту. Черниці, котрі поселилися у давньому Словітському монастирі відновили чернече життя, а також культурно-просвітницьку працю для мешканців села. Зокрема сестри Василіянки катехизують тут дітей, підготовлючи їх до Урочистого Св. Причастя. Сестра Вероніка Галатан ЧСВВ організувала в селі дитячий хор “Берегиня” і народний ансамбль “Викрутасики”. 15 жовтня 2021 року під час святкування 400-ліття Яворівського монастиря, саме діти зі Словітського хору і ансамблю звеличили Урочисту академію в Яворові свої піснями і танцями. Сестри Василіянки зі Словітського монастиря є відкриті на духовні потреби місцевих мешканців. Щодня у монастирській каплиці служиться Св. Літургія та Вечірня. Бажаючі можуть прийти на молитву чи духовну розмову до сестер. На майбутнє планується відкрити у Словіті старечий будинок. Але це тільки проєкт. Оскільки приміщення, яке нам повернули потребує капітального ремонту. У цей час відремонтовано декілька кімнат, де поселилося три сестри. Інша частина будинку, у якому планується відкрити старечий дім знаходиться у незадовільному стані. Потрібні кошти на його відновлення. Думаю, якщо відкриття цього дому є у Божих планах, то він буде. Це можна підтвердити словами Матері Моніки. Коли Моніка хотіла відкрити монастир у Підмихайлівцях 1930 року, то писала до Андрея Шептицького, що на його купівлю мала лише 1 долара. Водночас просила благолосвловення у митрополита, щоб поїхати до Америки на “квесту” (збір пожертв) і пише: “Я нічого не хочу, лише, щоб в тому монастирі була прославлена Пресвята Тройця і зродилося багато святих: якщо цього не буде, то нехай не буде і цього монастиря”. Монастир у Підмихайлівцях м. Моніка згодом відкрила і він дуже добре функціонував до 1945 р. Тобто якщо Бог того хоче, то Він допоможе у звершені цього проєкту. Ми вдячні Богові, що вдалося повернути Словітський монастир, нашу духовну святиню. Це місце є освячене молитвами і жертвами наших попередниць. Оскільки понад 400 років у цій обителі проживали черниці, які підносили свою молитву до Господа. Попри всі історичні колізії, монаше життя у цьому монастирі продовжувалося. Упродовж 1822-1944 років при монастирі функціонувала школа-інтернат і сиротинець.
– Підсумовуючи, розкажіть як вшановують постать Матері Моніки у Василіянському Чині? Є книга видана і фільм.
– Коли триває процес беатифікації певної особи, то важливо поширювати її культ, тобто розповідати людям про неї, заохочувати до молитви, щоб через її заступництво випрошувати у Бога потрібні благодаті. З метою поширення культу Матері Моніки, щоб люди дізналися про подвиг і святість її життя 2013 року з благословення тодішньої Протоігуменя сестер ЧСВВ в Україні Матері Миколаї Ромах (2010-2015 рр.) виготовлено фільм про Моніку Полянськау “Ісусе, йду за Тобою”. Мати-протоігуменя Миколая поручила мені координувати цей проєкт. Під час праці над фільмом, який був виготовлений за допомогою Тернопільської студії “Тернопіль-фільм”, зокрема режисера Сергія Крети та оператора Андрія Василика виникла ідея зробити книжку про Мати Моніку. Ми звернулася з проханням до Уляни Стеців-Тимчук і згодом побачила світ книжка “Свічка в руках Христових” у якій детально описано життя Матері Моніки (Полянської). 2015 р. мною упорядкувано декілька листів Матері Моніки до А. Шептицького і видано книжку “Постать Слуги Божої Матері Моніки Полянської ЧСВВ у листах і спогадах”. Варто зауважити, що листів Матері Моніки до Митрополита Андрея Шептицького є дуже багато і вони зберігаються у ЦДІАУ у м. Львові. Їх також можна з часом систематизувати і видати друком. Через фільм і книги ми власне хотіли, щоб більше людей дізналося про подвиг життя і дорогу до святості Матері Моніки Полянської. Цей фільм транслювали на багатьох телеканалах, а також він є в інтернеті. Зокрема на сайті “Живе телебачення” має 20 тисяч переглядів. Думаю, що що завдяки фільму і книгам чимало людей мали змогу пізнати особу м. Моніку, щоб могти її наслідували в любові до Бога і ближнього. Як підсумок зацитую уривок з листа Матері Моніки до сестри Віри Дивоссер, який вона написала перебуваючи на засланні у далекій Мордовії. Згодом с. Віра розповіла про це так: “З лагеру написала мені записку, що дуже бажала б повернути вже у монастир, де ми могли б знову зажити разом монашим життям. Але як глядить на ту велику нужду свого народу, не знає, що більше в Бога просити: чи щоб скорше вернути на рідну землю і разом з нами жити щасливим спільним життям, чи щоб остати так і дальше терпіти, щоб лиш випросити у милосердного Бога полегші для свойого народу!”. Цей лист м. Моніка написала фактично перед смертю (померла м. Моніка в концтаборі в Мордовії 26. 12. 1951 р.). З цієї короткої записки бачимо наскільки вона цінувала чернече життя, і водночас мала у серці велику любов до свого Народу за який готова була віддати своє життя.
Повязані записи
