«Архонтиса русів, жона Ельга, яка прийшла до царя Костянтина й була хрещена» (Із хроніки Іоана Скилиці).
“Ся Ольга була предвісницею християнській землі, яко вранішня зоря перед сонцем і яко зірниця перед світом. Вона бо сіяла, як місяць уночі. Так ся між невірних людей світилася, як перло в багні, бо були вони закаляні гріхом, не омиті святим хрещенням, а ся омилась святою купіллю, скинула з себе гріховну одіж ветхого Адама і в нового Адама втілилась, що ним є Христос. Речім же до неї: “Радуйся, руськеє пізнання Бога! Стали ми початком примирення з ним”. Вона бо першою увійшла в царство небеснеє із Русі, і її восхваляють руськії сини яко зачинательку бо й по смерті молилась вона Богові за Русь. «Праведних же душі не вмирають». Як ото сказав Соломон: “Коли хвалять праведника, – веселяться люди», «безсмертною бо є пам’ять його”, коли признається він Богом і людьми” (Із Літопису Руського).
Якою ж бачили Ольгу давні іконописці? Іконографія святої рівноапостольної з’являється ще в домонгольську добу нашої церковної історії. Однак, в оригіналі до нас нічого не дійшло. Найдавніша мініатюра, що зображає святу Ольгу, міститься у хроніці Іоана Скилиці з написом «Архонтиса русів, жона Ельга, яка прийшла до царя Костянтина й була хрещена». У Радзивіловському літописі ХV століття, що був скопійований із рукопису ХII століття, збереглися дев’ятнадцять мініатюр із зображенням святої. На думку мистецтвознавця С. Висоцького на всіх мініатюрах Ольга постає з «миловидним, округлим обличчям, в одному випадку – з посмішкою на вустах. Червона довга мантія накинута на синю сукню, підперезану поясом. Голова покрита хусткою-мафорієм, як здається, одягнутий вінець у вигляді кільця».
У мазепинській капелі собору святої Софії у м. Києві свята Ольга зображена з посудиною мира в руці і виступає вона тут здебільшого як мироносиця Русі. Це зображення дійшло до нас ще з часів Київської Руси. У Десятинній церкві ХІХ століття, яку в Києві ще називали Аннєнковською, відбудованою за проектом архітектора із Санкт-Петербурга Стасова, було влаштовано символічний надгробок святій рівноапостольній княгині Ользі з дещо відмінними деталями, аніж паралельно з другого боку надгробок святому рівноапостольному князю Володимиру. На лівій стіні цього нового, зовсім несхожого храму на старий домонгольський, висіла ікона святої із грецьким написом, що перекладався, як «Архонтиса, володарка племені Россів», яку написав нібито Григорій живописець Костянтина Багрянородного. Як зазначав у своїх спогадах професор КДА М. Петров цю ікону передав до новозбудованої Десятинної церкви із своєї скарбниці А. Муравйов, церковний письменник та історик. З мистецького боку гарно виконаний, він мав досить цікаві деталі: свята Ольга зображалася, як і жінки-мироносиці, із посудиною мира в ознаменування того, що вона належала дійсно, як просвітителька і мироносиця Руси, до сонму святих жінок-мироносиць. Але пізніше дослідник Я. Смирнов виявив, що це є копія зображення святої рівноапостольної Марії Магдалини голландського художника Квентіса Метиса (1466-1530). Від свого оригіналу, який знаходиться в Луці, образ з Десятинної церкви відрізняється тільки відсутністю пейзажу і орнаментацією посудини в руках святої. Однак, таке ж зображення ХVIII століття ми зустрічаємо, як вище було зазначено, і в соборі святої Софії Київської. Дане питання іконографічного зображення рівноапостольної можна залишити відкритим до наукової дискусії мистців. При відтворенні галереї портретів я подав ідею художнику С. Панпушину зобразити Ольгу, як «Мироносицю Руси», щоб трохи зняти з святої той «синодальний накип», де вона неодмінно зображується з грізним виразом обличчя.
Св. Рівноап. Ольгу можна справедливо вважати не просто мироносицею Руси, але й і її хрестителькою, а період її правління, або ж реґентства при синові Святославові, четвертим хрещенням Руси-України перед Володимировим – п‘ятим і остаточним! Однак, про це мало розповідається через причину певних штампів і не зовсім глибоких досліджень – андрієвого, оскольдового та кирило-мефодіївського хрещень, а відтак ольжиного і остаточного володимирового хрещень Руси-України. Всі вони відбувалися упродовж І-го тисячоліття.
Підготував: Митрополит Димитрій (Рудюк)
Повязані записи
