Сьогодні, 5 липня, минає шість років з дня смерті Високопреосвященнішого Владики Андрія (Горака), Митрополита Львівського і Сокальського УПЦ КП. Життєпис владики Андрія – складний і драматичний, адже час його духовного служіння припадає на буремні роки українського релігійного середовища. Освітній рівень владики був багатоаспектним – медицина, біологія, богослов’я. Владика Андрій очолив львівську кафедру в один із найважчих періодів існування. У 1989 р. з підпілля почала виходити Українська Греко-Католицька Церква, що супроводжувалося численними сутичками та протистоянням за право богослужіння в храмах. Багато православних священиків єпархії оголосили про свій перехід в УГКЦ. У цей же час розпочався рух за автокефалію Української Церкви. Початок 90-их був справді часом викликів і потребував миттєвих позиційних рішень. Було важко втримати духовний баланс і порозуміння. Тим не менше владика у пам’яті багатьох людей залишився великою постаттю, як писав Іван Франко «simper tiro» – «завжди учень», завжди учнем Христа. Ми попросили духовенство та мирян нашого міста поділитися спогадами про владику Андрія.
о. Володимир Бачинський, секретар Львівсько-Сокальської єпархії УПЦ КП
З владикою Андрієм (Гораком) у мене пов’язано чимало спогадів. На все життя залишаться у моїй пам’яті дні, коли Митрополит Андрій приїжджав до мене додому, багато розмовляв з моїми дітьми. Це був великий наставник. Він казав: «Я того не побачу, а ти – молодий, ти ще будеш бачити, як буде так чи інакше». І так дійсно ставалось, як казав Владика. Часто тепер у своєму житті я роздумую, а як би вчинив владика Андрій у тій чи іншій ситуації, що сказав би, як повівся за певних обставин? Як адміністратор, керівник, він був великим прикладом для наслідування. Коли не міг залагодити конфлікт, завжди говорив: «Я, мабуть, поганий архієрей, я зовсім не вмію керувати». Владика дуже добре знався на живописі, любив мистецтво. Всі речі, які куплені ним, були дорогими, але мистецькими. Митрополит Андрій був людиною освіченою, вмів проповідувати. Під час міжконфесійних зібрань у Львівській міській раді його переконливість відзначали протестантські пастори та єпископи. Митрополит Андрій був ієрархом «старого гартування», багато хто, спостерігаючи за ним ззовні вважали його недоступним і холодним. Насправді ті, хто знали ближче, відзначали його доброзичливість, дотепність, жартівливість. Я сам жартував, що не встигаю записувати всіх його жартів. Митрополит користувався повагою серед архиєреїв УГКЦ та УАПЦ. Він був щирим українцем! А мені ще тепер, коли іду вулицями Львова, стоять перед очима державні прапори з жалобною стрічкою, приспущений прапор на ратуші, як у день прощання з Митрополитом Андрієм.
о. Ярослав Ощудляк, ректор Львівської православної богословської академії УПЦ КП
Отець Андрій Горак як священик мав дуже великий авторитет серед духовенства нашого міста. Був освіченою людиною, адже закінчив Львівський університет, пізніше – Ленінградську духовну академію. Коли в Україні розпочався поділ на різні конфесії, він залишився православним священиком, пізніше – був православним архиєреєм, навколо якого гуртувалося духовенство Львова та Львівсько-Сокальської єпархії зокрема, що було, безумовно, великою заслугою. По-друге, владика Андрій був зразком відданої Церкві людини. Пригадую, що коли йому не вдавалося відслужити Всеношну або Літургію, – це для нього була духовна катастрофа, особливо наприкінці його життя, коли владика найбільше хворів. Він страждав від того, що не міг стояти перед людьми, щоб проповідувати Боже Слово. Пам’ять про владику Андрія залишилась у серці кожного, хто його знав. Думаю, що про нього пам’ятатимуть завжди, адже часто відвідують його могилу. Владика Андрій – зразок двосторонньої любові: він любив людей, а люди і до сьогодні згадують і люблять його.
о. Роман Кравчик, адміністратор Собору Святого Юра УГКЦ
Я владику Андрія (Горака) знав не надто близько, ми бачилися на спільних зустрічах духовенства різних конфесій організованих містом чи областю. Це були дипломатичні зустрічі, які відбувалися на вишуканому рівні. Владика мав почерк дипломата, почерк шляхетної особи. Коли він помер, то ми з митрополитом Ігорем мали панахиду за владику Андрія. І коли я був у храмі, то подумав, що якийсь час буду молитися за нього. Тож впродовж року часу я долучав до своїх молитов за покійних і владику Андрія Горака зокрема.
Андрій Юраш, Директор департаменту у справах релігій та національностей
Першим фактом екуменічності владики Андрія (Горака) є те, що він здійснював служіння православного владики у спадково католицькому Львові. Загальновідомим є факт, що він ставився з позитивом до стосунків з Католицькою Церквою. Знаю про його особисте приятельство з деякими греко-католицькими архиєреями у 90-их та 2000-их роках. З цього зрозумілий екуменічний вимір владики Андрія, його зв’язки з тим історичним бекґраундом, в якому опинився і діяв. У значенні «духовного бекграунду» маю на увазі вихованців та тих особистостей, які вплинули на владику, зокрема Митрополита Миколая (Юрика). Владика Миколай також з повагою ставився до Католицької Церкви, адже закінчив католицьку семінарію, був вихованцем цієї традиції. Тому так, як владика Миколай (Юрик) був людиною західної традиції у православних шатах; так само можемо сказати про Митрополита Андрія. Вихований на зразках європейської католицької традиції, допомагаючи Православній Церкві гідно і комфортно почувати себе у традиційних схемах, які нуртували на той час у Львові, поширюючи їх на інші терени.
Підготували: Юліана Лавриш, Анна Грапенюк
Повязані записи
