Митрополит Димитрій УПЦ КП взяв участь в урочистих заходах з нагоди 150-ї річниці від дня народження Михайла Грушевського

_dsc5249У четвер, 29 вересня 2016 року, Високопреосвященний митрополит Львівський і Сокальськй  Димитрій взяв участь в урочистих заходах з нагоди 150-ї річниці від дня народження Михайла Грушевського та поклав квіти до пам’ятника Михайлові Грушевському на проспекті Тараса Шевченка у м. Львові.

Владику Димитрія супроводжували: проректор Львівської Православної Богословської Академії протоієрей Михаїл Сивак та завідувач канцелярії Львівського єпархіального управління ієрей Артемій Бабленюк.

В урочистостях також взяли участь представники усіх церков м. Львова, а також: голова Львівської обласної державної адміністрації Олег Синютка, голова Львівської обласної ради Олександр Ганущин, міський голова Львова Андрій Садовий, доктор історичних наук, професор кафедри новітньої історії Львівського Національного Університету імені Івана Франка Олексій Сухий, а також інтелігенція, науковці, працівники закладів культури, студентство, та громадськість.

Дійство супроводжувалось прекрасним співом заслуженої капели України – «Трембіта».

Під час офіційної частини Високопреосвященний митрополит Димитрій звернувся до учасників святкових заходів з словом про Михайла Грушевського:

«Провидіння Боже народжувало в Україні в усі часи своїх пророків – будителів українського народу. Серед них почесне місце займає Михайло Сергійович Грушевський, перший Президент Української Народної Республіки, славний український історик, видатний політик.

Він перший на науковому рівні кинув виклик тій системі історичних парадигм та цінностей, яка сповідувалася в тодішніх Російській та Австрійських імперіях. Народившись у сьогоднішній Польщі, на території Холмщини, і закінчивши свій земний шлях на території сучасної Росії, він знайшов останнє місце спочинку у м. Києві, на Байковому цвинтарі, у дуже скромному місці, і зрозуміло чому не на першій алеї.

Михайло Грушевський, славно потрудившись на своєю багатотомною «Історією України Руси», якось по-справжньому влився в національні змагання українського народу 1917-1921 рр. Його погляди на політичній українській сцені так само змінювалися як і дух тодішньої епохи. Коли більшовики захопили Київ, в одній із своїх праць, Грушевський написав, що «ми назавжди повинні покінчити стосунки із нашим північним сусідом, і будувати свою Україну». Видатний історик діаспори Любомир Винар так і написав, що «Грушевський відкрив для нас Нову Україну». Це дуже актуально звучить сьогодні коли кожний із нас відкриває для себе Нову Україну.

Велет історичного духу закликає нас сьогодні не проїжджати «беплатним пасажиром до будучої України, не віддавши нічого тій страшеній боротьбі, котрою вона здобувається, не побивши святочних черевиків на тій груді, на котрій тягнеться тяжкий обоз сього походу».

Грушевський зробив все, щоби Україна у ХХІ-му столітті відбулася. Він працював для неї на початку ХХ-го століття і залишив для нас великий спадок, щоби ми сьогодні його вивчали і, звичайно, у своєму серці знайдемо куточок для пам’яті цієї великої людини в українській історії. Вічна пам’ять! Слава Михайлу Сергійовичу Грушевському! Слава Україні! Слава Ісусу Христу».

Примітка:

«Михайло Грушевський походив з бідної духовної родини Грушів, пізніше Грушевських, в Чигиринськім повіті. Батько його був православним священиком, здобув вищу освіту, і віддав своє життя педагогічній діяльності; був викладачем в семінаріях переяславсько-полтавській і київській, пізніше директором народних шкіл на Кавзазі. Мати – Глафіра Опокова, – походила з священичої родини з південно-західної частини Київщини.

Із самого дитинства молодий Михайло захопливо і тепло любив українську мову, пісні, традиції та культуру; тобто з юних років в ньому проявлялося національне українське почуття, на підтримку якому завжди «приходили» книги, які запалювали у ньому його національний дух.

Михайло любив бути на самоті, без товариства, і як описують книги любив бути «замкнений в собі відлюдком». Його мрією було стати українським літератором, видавцем.

В роки навчанні в семінарії він завзято працює над книгами, вивчає багато наук серед яких археологія, історична географія, нумізматика. Його труди були побачені і йому запропонували в ролі кандидата посісти на кафедрі історії у м. Львові, на яку він з часом охоче, з ентузіазмом прийняв. Написав свою дисертацію на степінь магістра і «цісарським рескриптом »була заснована у Львові кафедра «Всесвітньої історії з спеціальним оглядом на історію Східної Європи».

У 1897 році – голова Товариства імені Т. Г. Шевченка. З 1898 року почав виходити «Літературно-Науковий вісник» (редакторами якого був Іван Франко), яке під формою акційної, промислової організації все змагало до просвітніх і культурно-національних цілей і згодом стало найбільшою українською видавничою інституцією.

У 1904 році розпочав у Л.-Н. Віснику компанію з проводирями української національно-демократичної партії,яку на той час підозрювали в планах нового компромісу з польськими панами ситуації. Виступав проти занедбування реальних потреб українського суспільства.

Займав проукраїнську позицію, багато працював над українською історією, науковими працями, докладав багато зусиль, випускав багато томів книг які досить швидко розповсюджувалися.

Згодом зрікається кафедри у Львові, де пропрацював 20 років, і перебирається у м. Київ, де і надалі займається науковою діяльністю.

Прихід війни змусив Грушевського з сім’єю виїхати до Відня; пізніше в Італію; пізніше через Румунію вирушає до Києва. Але по поверненню його арештовують і вивозять в Сибір, де його взяла сибірська поліція, і за ним виїхала вся його родина. За проханням російської академії його переводять до Казані, а пізніше до Москви де продовжує працювати над своєю працею «Історія України». У 1916 році починає друк «Всесвітньої історії».

Діяльність Михайла Грушевського: У 1917–1918 рр. Голова Центральної Ради Української Народної Республіки. Член Історичного товариства імені Нестора-Літописця; 1914 р. дійсний член Чеської АН; 1917 р. почесний член Київського товариства старожитностей і у 1917 р. – мистецтв; 1923р. член-кореспондент ВУАН та у 1929р. АН СРСР; 1897–1913 рр. багаторічний голова Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові; 1894–1914 завідувач кафедри історії Львівського університету. Брав активну участь за кордоном, відвідував різного роду конференції присвячені українському питанню.

Не дивлячись на всі утиски з боку тодішньої радянської влади, зумів показати добрий приклад, прокласти добре зерно інтенсивної наукової роботи на користь українських робітничо-селянських мас та соціалістичного будівництва України. Автор понад 2000 наукових праць. За його труди в суспільстві Михайла Грушевського називають першим президентом України, хоча з формального, юридичного, а відтак і наукового, Грушевський не був президентом Української Народної Республіки. Зображений на 50-ти гривневій купюрі».

Джерело: Прес-служба Львівсько-Сокальської єпархії