Останніми тижнями суспільство розбурхують дискусії щодо Української православної церкви. Наприкінці травня відбулися Архієрейський та Помісні Собори УПЦ на яких були внесені зміни в Статут цієї релігійної організації. По кількості парафій, духовенства та монастирів УПЦ є найбільшою церквою України. То ж чи насправді УПЦ стала незалежною від Москви, чи, як дехто стверджує, керівництво цієї церкви хитрує. Сайт «Духовна велич Львова» вирішив поставити крапку в інсинуаціях, якими переповнений Інтернет. Для цього ми поспілкувались з митрополитом Львівським і Галицьким УПЦ Філаретом (Кучеровим).
«В Статуті УПЦ більше нема жодної згадки про РПЦ»
Владико, то що ж насправді відбулось, УПЦ стала повністю незалежною від Москви чи все ще ні?
Нагадаю, що ще в 1990-му році патріарх Алексій ІІ проголосив Українську православну церкву самостійною та самокерованою. Однак на Помісному Соборі УПЦ, який відбувся днями, всі норми, які ще пов’язували нашу церкву з Московським патріархатом були повністю викреслені зі Статуту УПЦ. Тож тепер ми повністю поза межами РПЦ. Патріарх Кирил більше не Предстоятель нашої Церкви в жодному вигляді.
Які зміни були внесені в Статут?
Наприклад, був викреслений один із основних пунктів в якому зазначалось, що УПЦ з’єднана з помісними Православними церквами через РПЦ. Також вилучені статті про те, що УПЦ у своєму управлінні керується постановами Архієрейського Собору РПЦ 1990 року. Забране твердження про те, що УПЦ є частиною РПЦ. Собори УПЦ більше не зобов’язані наглядати в особливий спосіб за збереженням єдності з РПЦ, тепер для нас однакова важлива єдність з усіма Помісними православними церквами.
Це суттєві зміни.
І далеко не всі. Відтепер Собор єпископів УПЦ діє виключно на підставі церковних канонів та постанов соборів нашої церкви. Постанови ж Помісних та Архієрейських соборів РПЦ для нас більше не мають значення. Предстоятель УПЦ обирається пожиттєво єпископатом УПЦ. І крапка. Навіть формальне благословення московським патріархом більше непотрібно. Положення про богослужбове поминання глави РПЦ нема. Більше того, пункт про те, що Предстоятель УПЦ є постійним членом Синоду РПЦ взагалі забирається із Статуту – Блаженніший виходить з керівного органу РПЦ так само як єпископи.
Отже, РПЦ і УПЦ це дві окремі Помісні церкви в православному світі?
Раніше кожен єпископ УПЦ міг бути обраним патріархом московським і міг обирати патріарха, тепер від цих можливостей ми відмовились. Жоден єпископ УПЦ більше не братиме участі в керівних органах РПЦ. Також після обрання Предстоятеля УПЦ скасоване його представлення Московському патріарху для отримання «Благословенної грамоти». Лише ми обираємо нашого Предстоятеля, Митрополита Київського і всієї України. Виходячи з цих рішень можливо сказати, що це реально дві окремі помісні церкви.
«Патріарх Кирил не виступив на захист українського народу»
Фактично УПЦ проголосила автокефалію, але саме це слово не звучить. Хоча, згідно з оновленим Статутом УПЦ, у дечому ви більш автокефальні, ніж інші церкви.
Так дійсно Статут свідчить про повну незалежність. В деяких Автокефальних церквах відсутні такі широкі права. Автокефалія це певний процес. Процес визнання помісної церкви чи незалежної церкви. Історичний досвід церкви показує що були такі прецеденти, коли церква не мала автокефалії, але її незалежність визнавали інші церкви без будь якого підпорядкування, розуміємо що це визнання було необхідним як перехідний період. Терміну «автокефалія» в Статуті не має, але фактично цей статус можна вважати «автокефальним» чи незалежним, кому як подобається.
Отже, УПЦ приймає рішення повністю самостійно?
Так, наприклад, ми прийняли рішення про відкриття парафій для українців, вимушених переселенців, за кордоном і вже розпочато цей процес. Парафії відкрито у прямому підпорядкуванні митрополиту Київському, без будь-яких погоджень з відділом зовнішніх зв’язків РПЦ. Також прийняли рішення про відновлення мироваріння в Києві, яке було в Києво-Печерській Лаврі до 1913 року і припинилося через Першу світову війну.
Чи буде звернення до інших помісних церков від УПЦ?
Собор закінчився на питанні: як нам рухатись далі? І Блаженніший Онуфрій наголосив, що Собор прийняв рішення, ми внесли зміни до Статуту, стали практично «автокефальною» незалежною у своєму устрою та управлінні церквою, а далі Священний Синод працюватиме над втіленням цих рішень в життя та вестиме діалог, в тому числі з Помісними церквами.
Чому УПЦ вирішила повністю відділитись від РПЦ лише після російського вторгнення?
Війна розставила всі точки над «і». Люди відчули, що це вже край. Патріарх Кирил не виступив на захист українського народу, який він називає своєю паствою. У такий трагічний час він навіть не звернувся, так би мовити, до своєї пастви УПЦ. Віруючи люди і священники зрозуміли, що в них нема «отця», який вболіває за свою паству. Водночас Блаженніший Онуфрій у перший день війни засудив агресію та звернувся до Президента Росії, аби він вивів війська з України.
Отже, автокефалія повністю визріла?
Так, рішення Собору єпископів і Собору Церкви – це голос Церкви, це голос народу. Незалежність, або як її називають «автокефалія», це не моя або чиясь вигадка чи забаганка, про її необхідність зверталися священики, громади нашої Церкви.
Тобто рух до незалежності УПЦ розпочався не після 24 лютого?
Духовенство і народ Львівської єпархії прагнули незалежності з 90-х років і завжди молилися за цей процес. Чимало людей і священиків в УПЦ вже давно хотіли автокефалію і їх думка доносилась до керівництва Церкви. Але в дечому позиція сходу і заходу різнилась, що підходило для Львова не завжди підходило для Харкова чи Миколаєва. Водночас для більшості наших вірних і духовенства завжди було важливо зберегти свій канонічний устрій та історичну традицію, духовну спадщину церкви. Тому в перший день війни народ і духовенство нашої єпархії припинили офіційно згадування за богослужіннями московського патріарха та звернулися з листом до Митрополита Київського про скликання Собору Церкви, щоб розірвати з РПЦ.
«В Москві не розуміють українських реалій»
У Москві говорять, що патріарх Кирил має ще затвердити рішення собору УПЦ.
Рішення прийняті на Помісному Соборі, для нас вони остаточні. Ми не потребуємо ніякої рецепції чи затвердження цих рішень в РПЦ. Можливо в Москві бачать це по іншому, у них є свій статут, але ми керуємось власним статутом тепер вже новим статутом і своїм баченням цього процесу.
Та все ж реакція Москви доволі нестандартна для них.
Я думаю вони реально не зрозуміли. В Московській патріархії не чекали та були не готові до такого. Для них стало несподіванкою скликання Собору. Вони думали, що УПЦ просто проведе всеукраїнське зібрання духовенства і мирян по типу церковної конференції. Але після реальної відкритої, щирої дискусії і великої кількості звернень архієреїв, духовенства і громад був скликаний Собор єпископів на якому були внесені зміни до Статуту та скликаний Собор УПЦ, тобто Помісний. Було прийнято рішення про новий статус Церкви. В Москві не розуміють реалій. Ми не жартуємо, це не гра слів, ми не коми між словами переставили. Це реальна позиція нового устрою Церкви. Можливо вони й справді подумали, що нічого не змінилось, «хохли» щось там собі мудрують чи хитрують, хай собі тішаться.
Не можна виключати, що «м’яка» реакція Кирила на відокремлення УПЦ викликана його страхом перед гнівом Путіна, бо втрата України це повне фіаско для нього.
Московська патріархія ніколи не розуміла УПЦ та її духовенство і народ. Це питання треба було вирішувати раніше і не треба було думати про збереження обличчя. Цілком можливо, що керівництво РПЦ думає як тепер зберегти своє обличчя, в своїй державі та на міжцерковному рівні, адже всі Помісні церкви давно бачили страждання українців і неодноразово зауважували про необхідність нашої незалежності.
Аякже заяви про утиски, захоплення храмів та рейдерство?
На жаль, такі факти існують, і ми намагаємось вирішити ці питання в законному полі та у взаємодії з органами української влади. Однак дехто в Росії використовує ці проблеми в пропагандистських цілях, щоб виправдати агресію проти України. Українська православна церква стала заручницею заяв Кремля під час війни. Ми не просили Москву захищати нашу церкву і не хочемо цього, ми страждаємо разом з нашим народом. Нас не треба захищати, це наша країна, наша священна земля і ми самі знайдемо між собою спільну мову.
«Провокації проти візиту патріарха Варфоломія готували маргінали»
Коли до України мав приїхати патріарх Варфоломій, були публічні пікети проти цього? Чому ми не бачимо публічних протестів в УПЦ проти вторгнення Росії?
Поодинокі пікети проти візиту патріарха Варфоломія активно висвітлювались в медіа, можливо їх масштаб був суттєво перебільшений. Тепер, коли наші священники і миряни висловлюють свою позицію проти агресії Російської Федерації, для ЗМІ ця інформація не так цікава. Багато наших священників з громадами виходили з плакатами та у відеозверненнях проти війни та російської агресії, висловлювали свою позицію. Напевно одним з важливих протестів є те, що наші вірні воюють в лавах ЗСУ, чесно і патріотично захищають свою землю, ми молимось за нашу перемогу і допомагаємо переселенцям та війську чим можемо.
То хто тоді погрожував зірвати минулорічний візит Варфоломія в Київ?
Маргінали. Митрополит Онуфрій просив єпископів і духовенство не вдаватись до осуду візиту патріарха Варфоломія, тому що він патріарх. Але варто розуміти, що в кожній релігійні спільноті є свої «ортодокси» та радикали, які мають власне бачення церковної політики і церковного життя. Ще раніше Синод УПЦ засудив так зване «політичне православ’я». Вони ходять хресними ходами, служать молебні там і сям, і декому здається, що це обличчя УПЦ, хоча ці групи живуть власним некерованим церквою життям. Наша церква вже давно відмежувалась від їх діяльності. На жаль були поодинокі висловлення й духовенства, про що митрополит Онуфрій робив зауваження і неприпустимість говорити проти патріарха Варфоломія.
Чи існує ймовірність розколу УПЦ на промосковську та незалежну частини?
Собор показав одностайність у прийнятті рішення. Навіть ті єпископи і священики які симпатизують РПЦ голосували позитивно підтримуючи зміни у статуті. Враховуючи те, що в країні триває війна і можуть бути ускладнені, або відсутні зв’язки між єпархіями та церковним керівним центром Собор надав право єпархіальним архієреям право самостійно ухвалювати рішення щодо тих питань єпархіального життя, які належать до компетенції Синоду чи Предстоятеля УПЦ. Подібний Указ був свого часу підписаний патріархом Тихоном у розпал червоного терору в 1920 році.
Якщо хтось захоче скористатись цією постановою і далі вважатиме своїм предстоятелем патріарха Кирила?
Напевне треба дати їм таку можливість. Це буде їхнім рішенням та їх відповідальністю перед церквою та українським народом. Важливим в цьому має бути те, що рішення мають прийматися повнотою церкви, тобто разом духовенством і народом. Але в мене нема відчуття, що якісь громади під час страшної війни прийматимуть рішення про збереження підпорядкування РПЦ.
«Ми готові відновити діалог з ПЦУ»
Якщо УПЦ повністю стала незалежною, то чому не приєднується до ПЦУ? У нас буде ще одна автокефальна церква в Україні?
Коли почався процес надання автокефалії Київському патріархату та УАПЦ наш Священний Синод звернувся до патріарха Варфоломія. Патріарха відвідали на Фанарі та пояснили, що його невірно інформують щодо стану міжцерковних стосунків в Україні: діалогу не відбувається, накопичені десятиліттями питання не вирішенні, церковне питання вкрай політизоване, приєднуватись до нової церкви єпархіями в УПЦ не збираються. Але політики запевняли, що 80% єпархій перейде до ПЦУ. Члени Синоду просили Патріарха відтермінувати пропоноване рішення і розпочати діалог, але цього не сталося.
То чому просто не взяти і не приєднатись до ПЦУ? Багатьом такий крок здається простим, швидким та єдино можливим в теперішніх умовах.
Наша церква не виникла вчора, вона має апостольську традицію, її історія сягає часів Київської Русі. Це церква українського народу і народ має приймати рішення. Водночас ПЦУ нова церква, Київському патріархату та УАПЦ в Україні 30 років. Народ і духовенство вважає неможливим не обмірковане приєднання нашвидкуруч до нової проголошеної церковної структури. Цей процес має відбутися логічно для всієї повноти Церкви.
Вам скажуть, що це треба зробити задля єдності.
Досягнути єдність українського православ’я можна лише завдяки діалогу. Повинні бути визначенні моральні, канонічно-богословські та церковно-адміністративні позиції. Більшість з тих людей, які гучно говорять про об’єднання не розуміються на питаннях, які мають надзвичайно важливе значення для життя церкви. Я чув навіть заклики скасувати всі догмати та об’єднати всі релігії в одну українську церкву. Можете собі уявити, наскільки далекі від розуміння природи церкви і релігії ті, хто це заявляє.
То як нам прийти до об’єднання православних церков в Україні?
Рішення церковного характеру повинні вирішувати віруючий народ і духовенство, які є повнотою церкви, які беруть участь у богослужіннях, в житті церкви, є православним зрештою. Ми православні різних конфесій мусимо самі дійти до згоди і порозуміння між собою. Уявляєте як би православні вирішили об’єднати всіх протестантів в одну церкву, чи зайнялись вирішенням внутрішніх проблем в ісламі чи в інших релігіях. А для людей далеких від розуміння церковного життя здається все просто: давайте завтра приєднаємо УПЦ та греко-католиків до ПЦУ і буде єдина помісна церква.
Отже, самі єпископи не можуть прийняти рішення не враховуючи думку людей?
У будь-якій церкві, а в православній особливо, на будь-яке серйозне рішення має бути рецепція церковного народу, інакше нічого не вийде. Якщо значна частина нашої церкви не сприймала ПЦУ, то жодне приєднання до неї нічого б не вирішило. Представники державної влади вважали, що за перший місяць існування ПЦУ до неї перейде до 3000 громад. А перейшло в десять разів менше, при тому частина з тих переходів не була добровільною. Ніхто насильно не утримував – не йшли. Я знаю приклади, коли у громади забрали храм, тепер там під час богослужіння стоїть 15-30 людей, а 150 парафіян молиться в хаті у священика, або в капличці біля його дому. В той же час в нашій єпархії громади в канонічний і юридичний спосіб приймали рішення про перехід до ПЦУ без будь якого тиску і участі влади, вони спокійно переходили без будь-яких протистоянь. Залізною рукою до щастя нікого загнати не можна, тим більше в демократичній країні, де поважають право на свободу совісті та віросповідання. Тому наш Священний Собор заявив, що ми готові відновити діалог з ПЦУ.
Як Ви бачите подальшу взаємодію з ПЦУ?
Нами прийняте рішення про відновлення діалогу. Я свого часу входив до комісії по діалогу з Київським патріархатом та УАПЦ, брав участь в робочих групах. Важливо припинити будь-яку взаємну агресію та образи. В діалозі повинні бути задіяні каноністи, богослови, церковні історики, ми мусимо говорити і шукати те що нас може об’єднувати, а не розділяти. Я бачив би цей діалог на основах канонів і досвіду Церкви першого тисячоліття. Як складеться діалог – залежить від усіх нас.
«Я ще ніколи не бачив такого щирого, відкритого Собору»
Як будуть складатись стосунки в УПЦ з Московською патріархією?
Ми не можемо зрозуміти і передбачити позицію Московського патріархату. Чи буде з їхньої сторони тиск на нас, не знаю. Але деякі єпархії на тимчасово окупованих територіях можливо прийматимуть рішення про вихід з-під омофору митрополита Онуфрія, як це вже лунає на Луганщині.
Якщо Москва опиратиметься, то в якому статусі опиниться УПЦ? Чи не повториться історія як з Філаретом (Денисенком), коли заснована ним церква опинилась у повній ізоляції?
На початку 90-х митрополит Філарет (Денисенко) прийняв рішення про вихід з РПЦ та проголосив автокефалію лише з кількома єпископами. У нашому випадку рішення прийняв Помісний собор церкви, який представляє повноту церкви. Це не щось накинуте згори одним ієрархом чи політиками, це реальне бажання, біль та страждання українського народу.
Наскільки це рішення ґрунтовне?
Я ще ніколи не бачив такого щирого, відкритого собору. Дискусія була дуже щирою, кожен єпископ висловлював свою думку та позицію парафіян. У нас у Львові позиція одностайна, але існують єпархії східніше, де є різні позиції. Блаженніший запропонував не звертати увагу на регламент, щоб всі могли висловитись не дивлячись на годинник. Спочатку було проведене всеукраїнське зібрання духовенства УПЦ для аналізу та дискусій, опісля митрополит Онуфрій підписав відповідні акти про скликання Соборів Церкви, Священний Синод ухвалив відповідні документи про порядок денний Собору єпископів, який змінив долю церкви, а остаточне рішення прийняв Помісний Собор разом з духовенством і народом.
Наскільки великими були розбіжності в позиціях?
На архієрейському соборі ми голосували по кожному пункту Статуту. Він був підтриманий одноголосно тими, хто брав у ньому участь. Архієреям з дев’яти єпархій на тимчасово окупованих територіях, які безпосередньо не могли взяти участь в зустрічі через проблеми з інтернетом також була донесена позиція Собору. На Помісному Соборі УПЦ кожен пункт Статуту був знову проголосований. Ось тут вже голосували всі, включно з єпархіями з Криму, Донбасу, Луганщини, Запоріжжя. На жаль не було можливості приєднатися єпархіям з Херсонщини. Делегати, які приймали участь через Zoom, голосували по різному, а присутні в залі підтримали майже одностайно. Дискусія була реальною.
Що найбільше викликало обговорення?
Питання незалежності церкви. Під час дискусії близько 80% говорили про потребу незалежності, решта говорила про збереження єдності з РПЦ, але частина з них все ж була за автокефалію, проте хотіли просити її у московського патріарха.
«В Помісних церквах підтримують рішення УПЦ про незалежність від Москви»
УПЦ не відновила євхаристичної єдності з кількома помісними церквами. Чому?
Призупинення євхаристичного спілкування з Константинополем було прийнято нашою церквою не на догоду Москві. Як я вже казав, рішення про надання Томосу ПЦУ було прийняте абсолютно не беручи до уваги позиції нашої церкви. Тож рішення про канонічний розрив приймалися Синодом УПЦ. Неможливо одним розчерком пера вирішити цілий комплекс важливих церковних питань в Україні. В результаті ми отримали не об’єднання православних, а поглиблення розбіжностей та інших негараздів.
Чи можливе відновлення єдності зі всіма помісними церквами?
Немає іншого конструктивного шляху окрім діалогу. Я думаю, що ми дійдемо до згоди, тому що у нас є прекрасний досвід церкви, Святих Отців, який допоможе вирішити ці проблеми. Але на цьому шляху треба крокувати один до одного. Прагну особисто про поновлення Синодом УПЦ всеправославної єдності.
Чи підтримають унезалежнення УПЦ від Москви інші помісні церкви?
Я безпосередньо володію інформацію від єпископів різних помісних церков – вони сприйняли рішення собору УПЦ про повну незалежність від Москви позитивно. Українська православна церква – це одна з найпотужніших церков світу. Є такі Помісні церкви що за розміром та кількістю парафій і духовенства вони подібні Львівській єпархії. Архієреї з Помісних церков, які до нас приїжджали для участі в церковних торжествах і заходах вважали, що УПЦ вже давно має бути автокефальною, вони доносили цю інформацію до своїх синодів. Будемо сподіватися, що в діалозі з Помісними церквами ми досягнемо порозуміння. Водночас ми мусимо зважати на те, що Церкви у прийнятті рішень можуть орієнтуватися на Константинополь або на Москву.
Спілкувався Андрій Толстой
Повязані записи
