Коли липень статечно добігає кінця, вінчаючись особливим сонцем і теплом, пригадуємо собі особливу подію в житті народу, яка не втратила ваги і на відстані тисячоліття. Саме у дні спогадування рівноапостольних князів Володимира та Ольги, що принесли на нашу землю світло віри, можемо оцінити особливості становлення християнства на нашій землі. Християнства, яке стало підвалиною нового життя, принісши із собою нові орієнтири, відчуття та традиції, та вміло вплівшись у буття вже існуюче.
А відтак можемо чітко відчути глибоку молитовну традицію, яка стала невід’ємною частиною існування (і це не пусті слова) українського народу. У молитві вивершувалися найбільші подвиги і найбільші страждання. Українська земля не лише визначилась почитанням святих, а й сама стала матір’ю багатьох величних постатей – від її славних хрестителів до новомучеників сьогодення та навіть до постаті Праведного Митрополита Андрея, процес беатифікації якого переживаємо у цей нелегкий, але повний надії час.
Та серед небесних заступників українці від самого хрещення найревніше почитали Пресвяту Діву Марію – Богородицю, заступницю і покровительку. Марія стала особливим пристановищем, джерелом віри і надії, захисницею у століттях боротьби. Почитання Богородиці вивершилося у творах архітектури та мистецтва, численних храмах на Її честь, особливих іконах, багатстві богослов’я, похвальних гімнів та тропарів. Постать Богоматері завжди була такою близькою, що Її руку відчували на собі покоління людей – власне, передаючи крізь століття ту особливу набожність, приходячи до Богородиці у місцях Її з’яв та надзвичайних див, якими наша земля теж дуже багата.
І є одне чудове місце на Тернопільщині, маленька долина, оточена лісом, серед якої б’є криштально чисте джерело, місце такого миру та благодаті, що видається досконалим шматочком Раю. Мила і спокійна Зарваниця, що раз у рік перетворюється у величезне пульсуюче болем і вірою серце України. Власне, впродовж усього літа – а часто й протягом усього року – сюди не перестають приходити гурточки паломників, але щорічна Всеукраїнська Проща – то щось цілком надзвичайне.
Мій шлях до Зарваниці становить усього лише близько 30 кілометрів, але пройти цю відстань непросто – а пройшовши її, опиняєшся немов перед воротами Небес. Тут усе дуже близьке – і дуже величне. І нема слів, аби описати оте відчуття, коли вперше перед очима відкривається здалеку Собор Зарваницької Матері Божої із стрункою дзвіницею – серед оксамиті лісів, під оксамитом неба, біле із золотим, і багато світла. Коли набираєш у долоню води із чудотворного джерела, коли сідаєш у затишку лип біля Парафіяльної церкви – тоді світ відкривається цілком новим, і ти фізично відчуваєш долоню Мами, яка радісно пригортає тебе до грудей.
Всеукраїнська Проща завжди є в середині липня (перша неділя після свята апостолів Петра і Павла). Її масштаб підтверджує назву, адже у ці два дні сюди з’їжджаються гості із цілого світу та тисячі паломників з усіх куточків України – і не лише України. Вже традиційно Прощу провадить Патріарх, у суботу він зустрічається із молоддю, а в неділю служить Архиєрейську Літургію на площі перед Собором. Насправді кожна деталь цієї прощі є унікальною. І черги до сповіді, чудова Літургія суботнього вечора (цьогоріч її очолив владика Теодор), традиційний нічний похід зі свічками до чудотворного місця у співі всім відомої, але такої особливої пісні, що оповідає усю історію святині, нічна хресна дорога, чування, чудовий концерт на Співочому полі (що зазвичай триває 3-4 години), і, звісно ж, недільна Літургія, слово Патріарха, атмосфера особливої єдності та піднесення. Людей так багато, що іноді дуже важко знайти собі місце – але, разом із тим, є відчуття такої радості та єднання, що ці незручності відходять на другий план.
Особливий час прощі – ніч. Вона вся осяяна вогниками свічок, що снують Хресною Дорогою на схилах у зарваницькому лісі, ліхтариками зі Співочого поля, сяйвом Собору і глибокими зоряними фресками, які тут, видається, творять особливу гармонію. Прийти і побути тут – направду особлива ласка. Окрім того, як вже перевірено власним досвідом, сюди сходяться усі дороги))) Цієї прощі зустріла у Зарваниці стількох друзів зі стількох різних місць, що аж у голові паморочиться)) Тому не лякайтеся великої кількості людей (цього року, за приблизними підрахунками, Прощу відвідало 120 000 прочан), тут можна в найнесподіваніший момент зустріти когось близького)) Бо, врешті, тут усюди відчуваєш присутність Того Друга, Який лагідно провадить тебе сюди.
Навіть одна поїздка до Зарваниці залишає в душі особливий слід, який не стирається протягом життя. Бо, приїхавши сюди, увійшовши в стареньку затишну церкву, можна підійти до стіп Богородиці – у Зарваницькій іконі, побути із Нею, сповнитися миром і віддати під Її опіку своє життя. Мама завжди чекає, завжди лагідно обіймає і вислуховує кожне прохання із тисяч і тисяч шепотів, сліз і молитов, що безкінечним покровом снуються над Зарваницею. Тут варто побути. Посидіти під липами, зануритись у купіль св. Анни, піднятися на вершину (у лісі над селом розташований монастир о. студитів) – або ж на дзвіницю, зачерпнути глибінь неба, блакитного, мов омофор Богородиці, із джерела, що зціляє.
Сюди варто прийти. Дорогою до Марії.
Дорогою до життя.
Марічка Цьомик
Повязані записи
