Викладачка Філософсько-богословського факультету УКУ Клара Надія Кобелюх захистила докторську дисертацію у Папському Університеті Св. Ансельма на тему “Від потворності гріха до краси благодаті: обоження, як досвід даний у Святих Тайнах, у творі Миколи Кавасили “Життя у Христі”. Науковим керівником був о. професор Томас Потт, OSB.
“Для нашого університету та факультету “свіжий” доктор це свято науки й свято спільноти, тому ми всі щиро вітаємо Клару Надію Кобелюх. Навчання закордоном є невід’ємною складовою наукового,творчого,духовно-морального розвитку талановитих випускників Філософсько-богословського факультету. Крім того, зважаючи на великий екуменічний потенціал нашої Церкви, важливо готувати професійні кадри УГКЦ, які б робили свій внесок у богословський діалог між Заходом і Сходом»,– розповідає декан ФБФ о. Роман Завійський.
У своїй праці, яка складається з 5-ти розділів, Клара Надія Кобелюх проаналізувала політичний, культурний і релігійний контекст Візантії 14-го століття, акцентуючи основну увагу на богословській думці Миколи Кавасили. Праця організована так, щоб дозволити читачеві зрозуміти візантійську ментальність, особливості періоду,у якому писав Кавасила, і зрозуміти врешті, які богословські ідеї його найбільше приваблювали. У трьох останніх розділах висвітлені проблеми, пов’язані з теорією обоження у книзі Кавасили “Життя у Христі” і представлені елементи цієї доктрини, простежуючи особливості вживання ключових слів та образів у тексті цього твору.
“Особисто для мене найцікавіше ‒ це богословські ідеї Миколи Кавасили, розповідає Клара Надія Кобелюх, – причому він використовує просту, реалістичну мову, образи із повсякденного життя, щоби людині було цікаво й зрозуміло читати. Наприклад, Кавасила вживає такий образ єднання між Христом і людиною: поєднання заліза і вогню. Залізо залишається залізом, а вогонь – вогнем, але коли дивишся на них, то вони виглядають як одне ціле. Вживає також багато інших цікавих образів. Можна з певністю сказати, що така особливість богословського стилю Кавасили є унікальною серед візантійських богословських праць XIV століття”.
“Цікаво також, ‒ додає дослідниця, – що Кавасила багато говорить про зростання в любові. Власне, мене навіть на захисті питали,чи Кавасила говорить про це зростання в любові і обожнення виключно через Святі Тайни? Так, звичайно, і не інакше, бо в тій епосі і в тому контексті він просто не міг говорити по-іншому. Проте для нього це не просто участь в літургійних обрядах, це вхід у таїнство глибокого спілкування і єднання з Богом, який єдиний здатний переобразити людську істоту своєю божественною благодаттю. Бог є любов’ю і через любов людина уподібнюється до Бога”.
Джерело: Marianna Ivanenko
Повязані записи
