У сьогоднішньому Євангелії ми читаємо притчу про запрошених на весілля. У ній розповідається, як один чоловік справив велику вечерю і запросив багатьох. Під час вечері послав він слугу свого сказати запрошеним: «Ідіть, усе готове» (Лк.14,17). Тоді всі вони почали відмовлятися. Перший сказав, що купив поле, другий сказав, що купив п’ять пар волів, а третій мовив про те, що одружився. Сьогодні Господь запрошує нас до храму за стіл Божої трапези вічного життя, де ми у Тайні Євхаристії можемо прийняти Живого Бога. Сьогодні Ісус Христос запрошує нас, кажучи: «Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас» (Мт.11,28). Чи готові ми сьогодні прийти до Бога? Чи готові ми сьогодні скуштувати з трапези Божої любові? Чи, можливо, ми є подібними до цих запрошених, яких поглинули клопоти земного життя? Над цими питаннями роздумує парох парафії святих мучениць Віри, Надії, Любові та їх матері Софії Львівської Архиєпархії УГКЦ отець Андрій Корчагін:
«У передостанню неділю перед Різдвом Христовим Ісус оповідає нам цю притчу. У цій притчі Він описує реалії нашого з вами майбутнього, яке може чекати на нас. На свої уродини, ювілеї чи якісь інші святкування ми, здебільшого, запрошуємо до себе додому тих людей, яких любимо. Ми не запрошуємо чужих людей, а завжди тих, які дорогі нашому серцю, з якими ми хочемо розділити радість свого свята. І коли ці люди не приходять, то ми розуміємо, що вони нас не люблять, що вони до нас байдужі, що вони нас кривдять, що вони завдають нам болю. Тоді ми сумуємо через брак їхньої любові. Щось подібне відчуває і Господь Бог, коли ми так поступаємо щодо Нього, адже Він нас любить, адже Він завжди про нас думає.
Коли господар готував якусь гостину у античні часи, то запрошення завжди було два. Перше запрошення було попереднє, яке розсилали за кілька днів або за кілька тижнів до того часу, коли мала відбутися дана гостина. Особисто господар чи його слуги йшли запрошувати цих конкретних людей. Коли вечеря ось-ось мала бути готовою, вони знову йшли і казали про те, що все вже готове, що вас чекають. Було дуже великою образою пообіцяти, що прийдеш, але не прийти. Це була зневага щодо даної особи та її родини. Чому? Холодильників у тому часі не було, а Палестина – земля постійного літа, де завжди або спекотно, або комфортно тепло, в залежності від пори року. І господар розраховував на відповідну кількість людей. І якщо він готував гостину на п’ятдесят людей, а прийшло десять, тоді все інше псувалося. Зараз ми можемо зрозуміти цю ситуацію, коли робимо святкування у ресторані, де кожне місце чітко розраховане, адже дорого коштує. Минули тисячі років, але життя в людей не помінялося. Зробити гостину – коштує дорого. І, власне, тому ми готові платити, ми готові щось від себе забирати заради того, щоби рідні нам люди прийшли і розділили нашу радість.
Тепер ми краще розуміємо настрій цього господаря, про якого говорить нам Ісус. А цим господарем є наш Небесний Отець, Який подарував мені і кожному з вас, дорогі брати і сестри, дар життя. Бог так нас любить, «що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним» (Ів.3,16). І тому Господь Бог дарує нам дороговказ до вічного щастя, де є постійний бенкет разом з Творцем у його домі, – у раю. І тому цим дороговказом є Десять Заповідей Божих, з яких третя людині каже: «Пам’ятай день святий святкувати». Цей День є освячений Мною, цей День є Моєю власністю. І цей день – Неділя. Цей день означає не роби нічого, людино! Не роби, не май бізнесу, не май заробітку, бо цей день не твій, бо цей день – власність Господа Бога. У цей день Господь чекає кожну свою дитину, як мама і тато чекають на свої уродини сина чи доньку. Батьки чекають, що діти приїдуть до них на Святий Вечір чи Різдвяні свята. І ми маємо цю добру традицію відвідувати на свята батьків, бабусь чи дідусів. Господь Бог чекає нас, своїх дітей, у своєму домі, який ми називаємо Церква, храм Божий. І ось велика частина людей вважають себе віруючими, але дуже часто крадуть у Бога День Господній. Вони зневажають Його, ображають Його, виявляючи свою цілковиту байдужість до Його запрошення. Є і такі люди, які ходять до Церкви, але для них не є проблемою пропустити недільну Літургію. Це значить, дорогі брати і сестри, що людина не любить Бога і ображає Його. І я і ви приходимо до Живого Бога, Який завжди перебуває у Пресвятій Тайні Євхаристії. Живий Господь, Який мене і усіх вас чекає, бо любить. Він чекає, коли ми прийдемо до Нього, коли ми подякуємо Йому за прожитий тиждень, коли ми перепросимо Його за свої провини. Таким чином ми виявляємо свою прихильність, свою вірність, свою любов до Бога, в якого віруємо. «Хто тіло моє їсть і кров мою п’є, той живе життям вічним, і я воскрешу його останнього дня», – каже Ісус Христос (Ів.6,54). Живий Господь дає себе в дарунок тоді, коли ми приймаємо Його до свого серця у Святому Причасті.
Є велика кількість християн, які ходять до Церкви, буває і щонеділі, але не сідають за стіл Божої трапези. Вони сидять у кутику на лавці, але не приступають до Святого Причастя. Чому? Тому що не йдуть до Сповіді. Чому? Тому що, можливо, не хочуть позбутися своїх гріхів, які отруюють їхнє життя, які ображають Бога. Можливо людині комфортно жити у гріхах, адже ці гріхи – це всі ці моменти, про які сьогодні чуємо: хтось купив поле, хтось купив воли, хтось одружився. І поміж нас, які стоїмо щонеділі у Церкві, є і одні, і другі, і треті, які не бажають скуштувати з цієї трапези Божої любові, яку Господь приготував для нас. І це є наша відповідь Ісусу. Ми кажемо «ні». Ми готові йти до раю, але земне життя, різні земні забаганки є важливішими для нас. Багато людей живучи, помиляються. Вони ображають Бога, бо живуть неправильно. Ісус Христос каже: «Бо де твій скарб, там буде і твоє серце» (Мт.6,21). Якщо людина, живучи на землі, не мала за скарб Бога, а все земне, тоді вона зробила свій помилковий вибір. Якщо ти, християнська душе, ще не приступала до різдвяної Сповіді, то маєш цю можливість. Чому ти не приходиш до милосердного Бога і не даєш Йому обійняти себе? Обійняти себе так, як тато обіймає дитину, яка приходить і каже: «Тату, пробач!» І обіймаючи, тато пробачає, бо любить. Можливо у нас є люди, з якими ми не хочемо сісти до Святої Вечері, бо диявол зіпсував стосунки. Перебори себе у молитві, завдяки Сповіді і Причастю. Ісус каже про те, що якщо не прощатимете, то і вам не проститься. Простити і сісти з рідними людьми до Святої Вечері примиреними, щоби радість Христового Різдва запанувала у наших християнських родинах».
Підготувала Юліана Лавриш
Повязані записи
