За війною втрачається й реальний лік часу. Сьогодні – уже місяць, як агресор напав на нашу Вітчизну. Місяць назад ми не вірили, що ворог нападе на нашу землю. Після того, як агресор напав на нас, нам здавалося, що це ненадовго. Однак, дещо згодом, коли ми прийняли перших біженців зі сходу, стало зрозуміло, що війна торкнулася кожного з нас. Війна прийшла в наш дім.
Агресія, страх, тривога, смерть… Усе це є ознаками нашого часу. Дуже вперто в наше життя увійшло нічне завивання сирен. Ми почали акуратніше і з розумінням проїжджати встановлені блокпости. Ми активно долучилися до волонтерства і прийому зранених війною наших краян. Ми багато що зрозуміли, багато чого досвідчили, багато у чому переконалися. Ми почали щиріше молитися за наших захисників, за мир на нашій землі…
Відтак, очевидним є те, що сьогодні ми повніше зрозуміли слова нашого Спасителя: «У світі страждатимете. Та бадьоріться! Я переміг світ» (Ів.16,33). У наших серцях зростає надія на Божу допомогу, страх відступає, успіхи наших захисників окрилюють, і ми – в очікуванні перемоги. Хочеться миру!
Усе минеться, і вже рівно за місяць наступить Великдень. Замість страху настане радість, замість тривоги настане впевненість, замість війни настане довгоочікуваний мир. Інакше не може бути, адже про це говорить наш Спаситель: «Мир залишаю вам, Мій мир даю вам; не так, як світ дає, даю вам його. Хай не тривожиться серце ваше, і не страхається!» (Ів.14,27).
Після розп’яття наступає Воскресіння… Вірмо… Молімося… Борімося… Дочекаймося…
о. Іван Галімурка, адміністратор храму святих Ольги і Єлизавети Львівської Архиєпархії УГКЦ
Повязані записи
