Гріх породжує параліч. У євангельському уривку від Марка ми читаємо про те, як Ісус Христос зробив чудо – зцілив паралізованого. Ця історія нагадує нам сучасний світ. Адже скільки часу ми живемо на цьому світі, скільки часу ми будуємо Україну. Кожний з нас жив егоїстичним життям. Кожен і нас хотів мати автомобіль, добру роботу, будинок. І чи маємо ми це все? Так, маємо. Але хіба ж цінність у цьому будинку? Егоїзм розвалює все те, що я будую особисто для себе. Я сам особисто паралізував цю державу. Я особисто причетний до того, що відбувається в державі. Я теж доклав до цього руки. А хіба ж я йшов молитися? А хто йшов молитися? Йшли молитися хіба що один чи два відсотки людей, а інші казали: «Прийде старість». Але скільки дітей померло через мою байдужість? Скільки безневинних людей померло через мою байдужість? Скільки воїнів померло в державі, скільки померло священиків через мою байдужість? Ми, священики, кожного разу на проповіді казали: «Люди, наверніться до Господа, бо буде гірше». Але на це люди завжди відповідали: «Прийде старість, і я якось покаюся». Так, ми так думали, що покаємося в старості.
Чи хотіли ми зранку молитися? Ні. Чи хотіли ми молитися ввечері? Ні. А що було потрібно для мого життя? Я маю добре напрацюватися, добре відпочити і жити егоїстичним правилом – живи на повну. А зараз держава страждає через мій егоїзм, через мій параліч. Зараз держава страждає через те, що я сам себе зробив паралізованим. Ось, що чинить параліч.
Але, не зважаючи на це, Україна зцілиться, вона вже зціляється. Чому? А тому, що ми почали молитися. Перший же день ми безумовно молимося. Молимося тиждень, другий, третій, і внаслідок чого Україна зціляється. Україна оживає і її рани заліковуються. Але, якою ціною це відбувається? А ціною того, що земля відкрила свої уста, щоби проковтнути безневинну кров. Ось якою є ціна моєї байдужості. Ось якаю є ціна того, що я не молився. Дуже часто ми говоримо про те, що можна помолитися і вдома, мовляв, я нічого поганого не зробив. Але ти і нічого доброго не зробив, а Господь говорить про те, що ти будеш давати відповідь і за те, чого не зробив.
Дорогі брати і сестри! Тільки через великий стрес, через велику трагедію ми можемо усвідомити, наскільки смерть знаходиться поблизу нас, наскільки смерть може стривожити кожну душу. І кров, яка проливається, є також і на мені. Адже я в свій час не навчив дитину любити Україну, любити Господа і молитися за Україну. Я цього раніше не робив і сам був байдужим. Але ми знаємо, що Господь є милосердний. Він навертає кожну душу. Господь навертає до себе всіх нас, щоб ми зрозуміли, що Він є той, який все творить, який зціляє мою душу. У євангельському уривку Ісус до розслабленого чоловіка промовляє: «Сину, відпускаються тобі твої гріхи» (Мр. 2,5). Так же само і сьогодні Господь промовляє до всієї України, яка кається вдень і вночі. Але це в жодному разі не означає, що нам потрібно призупинитися в молитві. Це не означає, що нам знову потрібно відійти в світ егоїзму. Я завжди маю бути з тим, хто дав мені все благо, хто дав мені життя, хто дав мені Незалежність, хто дав мені подих безпеки. Господь каже: «Я – двері. Хто ввійде крізь мене – спасеться. Увійде він, вийде – і знайде пасовисько!» (Ів. 10,9). Дорогі брати і сестри! Закликаю всіх нас не зупинятися в молитві. Господь почув наші молитви, наш плач. Господь побачив, що моє серце кається. Бажаю всім нам щирого покаяння.
о. Назарій Бігун, священик ПЦУ із Київщини
За матеріалами відеоблогу на платформі Youtube
Повязані записи
