Дуже часто, звертаючись до покійного, кажуть: «Нехай земля тобі буде пухом». Що означають ці слова: побажання чи прокльон? Як звучить ця фраза повністю? Звідки походить цей вислів? На ці запитання відповідає священик ПЦУ із Київщини отець Назарій Бігун:
«Дивлячись на записки, я розумію, що багато людей, які живуть тут, на землі, люблять тих рідних, які тілесно не є з нами, але душею перебувають тут. Саме наші молитви кличуть до тих людей, за яких ми молимося. І в записках ми пишемо: Марусі, Лесі, Люди, тобто м’якими словами, якими ми звикли називати їх при земному житті. І це говорить про те, що ми любимо цих людей, але до сьогоднішнього дня чомусь, коли віддаємо тіло землі, кажемо: «Нехай земля тобі буде пухом». З однієї сторони, а що тут поганого? Земля…пухом. Нібито нічого поганого, але коли ми зазирнемо дуже глибоко у історію, особливо у VI ст. до Різдва Христового у язичницький світ Риму, то тоді жив такий поет Марк Валерій Марціал. І саме він писав ці слова: «Нехай земля тобі буде пухом». Але цими словами він проклинав свого найгіршого ворога. Ми знаємо тільки перші слова, а далі ми не задумуємося, бо так сказав нам Радянський Союз, що так буде добре, бо так ідеально звучить, то ж нехай так і буде. А звучать ці слова ось так: «Нехай земля тобі буде пухом і м’яко покриває тебе пісок, так, щоб собаки змогли вирити твої кістки…». Ми турбуємося, тому що хочемо, щоби зібралося якомога більше людей, щоби разом помолитися, щоб прийшов священик. Але через таку маніпуляцію сатани, через маніпуляцію Радянського Союзу ми не заглиблювалися в історію, що своїми словами ми проклинаємо людину, бажаючи їй найгіршого.
Церква каже, що потрібно робити у таких випадках, коли людина відходить, коли людину ми проводжаємо у інший світ. Церква каже: «Пом’яни, Господи, спочилого раба Твого чи рабу Твою». І саме такою короткою молитвою ми допомагаємо їм увійти у Царство Боже, допомагаємо увійти туди, де їм може не вистачати їхніх сил, але наша молитва, наша духовна їжа допомагає їм у цьому. Дорогі брати і сестри! Пам’ятайте і розказуйте іншим, що ми, українці, ніколи не їли на цвинтарях, адже це не українська традиція. Українці ніколи не казали «земля пухом». Ми забуваємо свою історію. Це навіяв нам Радянський Союз, той ворог, який зараз нас б’є. Українці ніколи не несли харчівню. Цвинтар – це не харчівня. Запам’ятайте, що слова «земля пухом» – це не наше українське, це нав’язали нам. Нам потрібно вириватися з цих тенет, згадуючи все своє українське. Тому ви бачите, що тільки українець може вирватися з цього полону. Тільки українець може подолати найгіршого у світі ворога. Тільки ми можемо дати супротив. Але треба запам’ятати важливу річ – не забувати, що ми є українці. Відновлюймо наші українські традиції, тому що з цього все і починається. Якщо ми забуваємо своє, тоді нам швиденько нав’язують чуже, але особисто мені чужого не потрібно, але свого ми не повинні віддавати. Тому молімося правильно, молімося так, як заповідали наші предки: «Пом’яни, Господи, спочилих рабів Твоїх і дай їм Царство Небесне»».
Підготувала Юліана Лавриш
За матеріалами відеоблогу на платформі Youtube
Повязані записи
