Вже завтра ми із своїми родинами будемо сідати за святкову вечерю. З щирою молитвою, з трепетом душі і глибоким смиренням кожна християнська сім’я буде зустрічати Народження Господа нашого Ісуса Христа. В кожній домівці лунатиме гучна коляда, якою ми будемо прославляти Прихід Сина Божого. Про багатогранність українських традицій Святвечора розповідає адміністратор парафії Святого Духа Львівської Архиєпархії УГКЦ, капелан Львівської міської ради отець Павло Дроздяк:
«Щоби зустріти празник Різдва Христового, мусимо, відповідно, до нього приготуватися. Найперше приготування, яке чекає на всіх нас, – це очистити храми наших душ, прибрати нашу оселю, надати усьому цьому такого святочного забарвлення, що, відповідно, принесе нам цей святковий настрій. Іноді, через цю не надто білосніжну зиму, через події, які пов’язані з поширенням пандемії, ми є трішки зажурені і часами не можемо зрозуміти те, а де ж є це свято? Тому ми сьогодні покликані пробудити це свято в нашому серці, щоби зрозуміти, що його джерелом є, найперше, Христос, Який Народжується, Який приносить радість. День перед Різдвом має своє дуже символічне значення. Цей день наповнений такою багатогранною традицією. У цей день виринають із пам’яті століть віковічні прабатьківські традиції, які споконвіків практикувалися у нашому народі, у нашій родині. День перед Різдвом розпочинався із молитви, а, відтак, жінки входили у дуже особливий простір приготування Святої вечері. Це, насправді, дуже глибокий, містичний час, коли втілюється у життя досвід поколінь, коли матір сім’ї розпочинає готувати Святу вечерю. Ця вечеря є особливою, не такою, як будь-яка інша, адже вона, справді, є Святою вечерею. Ми говоримо не просто про календарне святкування Різдва Христового, ми говоримо про нашу багатогранну традицію, яка готує наше серце до пережиття цієї великої містерії Різдва Христового. Ці традиції передаються, починаючи від приготування Святої вечері. Знаємо, що жінки, щоб належним чином приготуватися, встають дуже рано. На столі, як знаємо, мають бути дванадцять страв. Для того, щоб їх приготувати, потрібно прикласти чимало зусиль. Чому дванадцять? Питання є неоднозначне. Можна приписувати багату символіку, але маємо тих дванадцять страв, які господині готують до цього вечірнього столу.
Невід’ємною стравою Святого вечора є кутя – це пісна страва, яка є символом єднання з Богом і світом померлих. У давні часи кутю готували з медом для оглашенних, які намірялися охреститися в день Різдва Христового. Вони готувалися до цього Таїнства постом, а після Хрещення куштували мед, як символ солодкості духовних дарів. Кутя є символом достатку і плодовитості, містить у собі цю ідею спасіння, яку приніс Ісус своїм народженням у Вифлеємі. Цікаво, що коли варилася кутя, її не можна було помішувати, бо вважалося, що на полі виляже пшениця. Окрім куті, була ще чисельна кількість страв. Готували узвар, крім цього ставили варити голубці, капусняк, горох, пісний борщ, вареники з капустою, смажили рибу, пекли млинці з кислого тіста, ставили бочковий оселедець. Насправді, складники страв Святої вечері є різними, в залежності від регіону, але об’єднує те, що страви на святовечірньому столі є пісними. Так у клопотах і турботах добігав до завершення день. Настання вечора ще більш підсилює відчуття щастя, що скоро ми зустрінемося з нашим Богом. Таке налаштування створювало в оселі надзвичайну атмосферу радості. Коли всі приготування завершилися, наступає символічний момент, коли, нарешті, до оселі, на покуття вносили щось дуже особливе, а саме символ Різдва. Є традиція, що до наших помешкань ми вносимо дідуха, який має дуже багато значень, і не тільки символічних. Але, найперше, ми маємо приготувати ікону Різдва Христового, поставити її на дуже особливе місце, яке би нагадувало подію, яку ми святкуємо. Так, Христос Народжується, – це є джерелом нашої радості. Саме Христос народжується у цю темну вифлеємську ніч, щоб дарувати мені світло дня, щоб просвітити мене. Тому так важливо правильно себе готувати навіть до цього Святвечора. Вносимо цю ікону, господар віншує зі щастям, зі здоров’ям, зі Святим Вечором, щоби в такому щасті і здоров’ї ці свята провести та дочекатися других. Поверх столу посипали тонким шаром сіна і ставили на кожен кут по голівці часнику, щоб, як говорили, щезла вся зла сила. Також місце під столом було всипане запашним сіном, на якому мостилися квокаючі діти, що, немовби, символізувало багатство родини. Відтак, на стіл починали накладати страви. Найперше, в кінці столу дружина ставила хліби, сіль, воскову свічку, яку запалювали під час святовечірньої трапези. Після спільної молитви, розпочиналася Свята Господня вечеря. Господар, разом з всією родиною, дякував Богу за пережитий рік.
Цей рік був дуже важкий і тому є за що подякувати Богу. Подякуймо за те, що Він дав нам можливість пережити цей рік і дочекатися світлого празнику Різдва Христового. Саме так має розпочинатися наша Свята вечеря: у терпеливості, у любові один до одного. Щоби ніхто із запрошених на вечерю не знехтував і не залишився без цієї благодатної трапези життя, коли ми, нарешті, збираємося всі разом і теплим, щирим серцем зустрічаємо нашого Новонародженого Спасителя. Коли вечеря відбулася, то традиційно співалася перша Різдвяна колядка: «Бог Предвічний Народився». У цей момент кожна людська душа радіє, адже дочекалася ще одного Різдва, – Бог прийшов на землю. Після вечірньої трапези святовечірню тишу порушували колядники, які вже починали колядувати, прославляючи народженого Спасителя. Ми маємо зрозуміти, що час Христового Різдва є дуже особливим часом. Різдво – це дуже родинне свято. Ми, радіючи народженню Нашого Спасителя, можемо цією радістю поділитися найперше з тими найближчими, хто є довкола нас: з нашими дітьми, з нашими рідними. Маємо готуватися по-особливому, бути поруч одне одного, відчувати радість, відчувати трепет сердець. Готуючись до святовечірньої трапези, маємо навчити своїх дітей колядувати. А наші діти навчаться колядувати лишень тоді, коли ми, батьки, будемо це робити. Торжество не полягає в пишності страв, адже і найбільш убога страва є смачною і пишною. Сьогодні я маю навчити своїх дітей відкласти ґаджети і переживати це Різдво не у цифровому світі, а в реальному. Адже не відомо чи я дочекаюся цього Різдва вже наступного року. Я не знаю, чи ті, хто є поруч мене за цим святовечірнім столом, будуть святкувати наступне Різдво. Це дуже таїнственний момент великої сили і любові, момент великого Божого милосердя, яке проявляється до кожного із нас. Я зичу кожному з нас такої дуже особливої святовечірньої трапези. Нехай вона буде скромна, нехай вона буде дуже маленька для тих, хто сьогодні звершує своє служіння у закладах охорони здоров’я, для наших лікарів, для наших медсестер. Можливо, це буде щось зовсім маленьке, але це буде ознака великої любові і милосердя. Нехай Свята вечеря буде смачною для наших військовослужбовців, добровольців, волонтерів, для тих, хто сьогодні стоїть на варті нашого життя. Свята вечеря має бути дуже особливою. Це має бути вечеря великої вдячності Богу за те, що Він прийшов у моє життя. Бог стає людиною, щоби взяти мене на свої рамена і принести до дому нашого Небесного Отця».
Підготували Юліана Лавриш, Андрій Мандрика
За матеріалами програми «Ресторація життя» для Львівського радіо
Повязані записи
