Якби нам не було сумно, але це остання програма у цьому календарному 2022 році, який ми разом з вами пережили. Справді, складний рік. Рік, в якому ми досвідчили багато болю. Рік, в якому ми побачили, як добрий і милосердний Господь Бог опікується нашим народом. І якби зло не хотіло цього, але останнє слово завжди є за Творцем. Останнє слово завжди є за Богом. Тому насправді в ці крайні дні цього календарного 2022 року маємо за що дякувати: за цю ласку Божу, за Його присутність між нами, за Його дари, які Він нам дає, за це світло, яке Він нам посилає серед темряви цієї холодної ночі. Так гарно звучить подячний кондак із Акафісту за щасливий прожитий рік: «Не страшні бурі житейські тому, у кого в серці сяє світильник вогню Твого. Довкола негода й пітьма, жах і завивання вітру, а в душі у нього тиша і світло, там Христос. І серце співає». Дякуємо Богові за всі пережиті таїнства, які ми досвідчили. Дякуємо Богові за зустрічі з нашими побратимами, які, можливо, стали для нас ріднішими за наших найближчих родичів. Ми дякуємо Богові за ці світлі хвилини нашого життя, коли ми пишалися і пишаємося здобутками кожного з нас зокрема.
Про прихід Нового року в Японії ось уже понад тисячу років сповіщають сто вісім ударів дзвонів, що доносяться опівночі із храмів. Згідно із буддистськими віруваннями людину обтяжують ці сто вісім турбот. Вважається, що останній удар дзвону означає, що неприємності залишилися в минулому, а в Новому році на всіх чекає нове і щасливе життя. І почувши цей останній дзвін, кожен японець відчуває, що справді наступив Новий рік. Цифра 108 є такою сакральною в буддизмі і за однією із версій вона уособлює кожний із шести органів чуття, які здатні відчувати приємне, неприємне і нейтральне. Ці наші органи сприйняття, якими ми контактуємо з цим світом, є такими важливими для нас. Ісус Христос одного разу скаже про те, що якщо тебе спокушає око, рука чи нога, то поступи радикальним способом – позбудься цього. Краще тобі без одного ока, без однієї руки чи без однієї ноги увійти у Царство Боже, ніж з усіма своїми органами бути кинутим у це пекло. Ми маємо пам’ятати про те, що з моменту Тайни Хрещення кожен член нашого тіла має служити нам на добро. У цьому і полягає наша свобода вибирати чи дозволити різним думкам зайти дуже глибоко до мого розуму, а, відтак, осісти у серці і заважати жити.
Тільки від нас залежить, якими стежками ми ходимо, яку дорогу вибираємо. Бо широка дорога завжди є дуже спокусливою. Для того, щоб досягнути цілі, нам потрібно йти цією вузькою стежиною, яка не є легкою. І кожен з нас протягом всього часу цієї війни ступав і ступає цією стежиною. Ми розуміємо, що перемогу ми вже здобули, але ми маємо досвідчити її нашою щоденною працею. Адже кожний з нас відчуває це приємне, неприємне і нейтральне. Ми маємо дякувати Богові за приємне, дякувати Богові за ці миті, які ми пережили, дякувати Богові за наших рідних, близьких і знайомих. Дякувати Богові за ті успіхи, які ми отримали на місці нашої праці, дякувати Богові за ті успіхи, які ми отримали на місці нашого навчання, дякувати Богові за всіх наших військовослужбовців, добровольців, волонтерів, які наближають нашу перемогу щодня. Тому ці відчуття без сумніву є приємними, але ми розуміємо, якою ціною ми все це здобуваємо. Нам неприємне все те, що не відповідає правді, нам неприємне все те, що є брехнею у своїй суті. Тому ми не маємо морального права миритися з цим неприємним. Ми маємо боротися проти цього і докладати максимально зусиль для того, щоби не перейти у цей нейтральний стан, коли нам до всього байдуже, коли нам вже нічого не смакує, а життя стає таким максимально прісним. Ми маємо починати боротися, ми маємо навчитися відчувати смак від цього життя. Так, можливо, він часами буде гіркий, а, можливо, і занадто солодкий, але правильна комбінація цих смаків дозволить нам вповні відчути цей смак життя. І виключно від мене залежить, як я проживу це життя. Озираючись на цей рік, який уже минає, я маю подякувати Богові за все те, що я пережив приємне і неприємне. Я маю перепросити Господа Бога за те, що, можливо, в певних моментах свого життя десь був нейтральним, за те, що, можливо, не хотів віддавати перевагу чомусь кращому, але дозволив цій байдужості торкнутися мого серця.
Коли ми повернемося назад до філософії цих 108 дзвонів, то побачимо, що шість множать на три і отримують вісімнадцять. І це число можна поділити на два, тобто на чисте та нечисте, що виходить. І у нашому житті трапляється дуже багато цього чистого і нечистого. Ця нечистота, яка торкається наших думок і сердець, є дуже болючою, вона дуже шкодить і паралізує кожного з нас зокрема. Це нечисте, яке входить у наше життя, псує його непотрібними словами, думками, ділами, зрадою подружньою чи приятельською. І так важливо зрозуміти, що ми покликані до цього чистого життя, що ми покликані дбати за чистоту нашої думки, що ми покликані дбати за чистоту нашого серця. Господь каже, що серце є цим джерелом, з якого все виходить. Вертаючись до цієї філософії 108 дзвонів, 36 потім множать на три. Чому на три? Тому що виходить минуле, теперішнє та майбутнє. І в сумі, власне, виходить 108 ударів. Так важливо зрозуміти, що у ці останні дні календарного року ми маємо подякувати Богові за минуле. Ми маємо подякувати Богові за все те, що пережили у нашій сім’ї, що пережили у нашій родині. Ми маємо подякувати Богові, щоби послужити своєму ближньому. Щоби побачити нагого – і зодягнути, побачити спраглого – і напоїти, побачити голодного – і нагодувати, побачити того, хто потерпів від тієї чи іншої недуги. Ми маємо дякувати Богу за наше теперішнє, ми маємо дякувати за те, що Бог дає мені шанс і можливість жити, творити це майбутнє життя. Коли зі мною буде Господь, то це означає, що у мене буде справді добре і благословенне майбутнє. І коли вже останній дзвін вдаряє, тоді мешканці країни східного сонця йдуть для того, щоби в перший день Нового року зустріти це Сонце, щоби зустріти цей світанок. Вони говорять, що цей схід сонця дає їм надзвичайно великої сили і великого благословення. Але якщо подивимося через призму нашої віри, то, насправді, ми також чуємо голос наших дзвонів, які вже у перший день Нового року будуть бити в наших храмах. Ми маємо чути цей дзвін, який кличе мене назустріч до мого Сонця Правди. Христос Народжується. Він, як Схід з висоти, сходить для того, щоби просвітити нас світлом лиця Свого. Саме Христос Народжується у таємній Вифлеємській печері, щоби дарувати мені світло мого життя. У перший день Нового року зустріньмо Господа Бога, переживімо Схід нашого Сонця. Коли ми очистимо себе і приймемо євхаристійного Ісуса, то станемо людьми Воскреслого Христа – Правдивого Сонця Правди, яке сходить і освітлює мою життєву дорогу.
о. Павло Дроздяк, адміністратор парафії Святого Духа Львівської Архиєпархії УГКЦ, капелан Львівської міської ради
За матеріалами програми «Ресторація життя» для Львівського радіо
Повязані записи
