Вітаю слухачів і глядачів Львівського радіо. З вами отець Павло Дроздяк і ми знаходимося на літній терасі Ресторації життя. І нам дуже приємно, що сьогодні ми разом з вами зібралися в таку сонячну погоду, адже ми розуміємо, що зараз якраз настав час жнив. Жнива – це момент, коли ми дякуємо Богові за цей урожай, який ми зібрали, коли ми дякуємо Богові за цей плід, який ми збираємо сторицею. Усе пахне. Все має свій запах так, як і людська душа, яка також пахне. Вона також має свій запах. Чому? Господь сотворив людину на свій Образ і на свою Подобу. А з чого Він її створив? А Він створив її із землі. Земля пахне, вона має свій урожай, тому що Господь Бог вдихає в неї цього духа життя. В ніздрі людини Він вдихає цього життєдайного духа, коли легені людини розкриваються, коли людина нарешті вдихає цей життєдайний дух, коли людина вдихає це повітря. І вона відчуває ці запахи. Тому людська душа пахне землею. І тому так важливо розуміти ці речі і переживати. За кожним тим запахом ми зустрічаємося з різними історіями. Адже ми розуміємо, що коли людська душа пахне, коли людина пахне, то із кожною людиною пов’язаний той чи інший запах. Ми відчуваємо цю людину. Коли в селі ми зустрічалися із звичайною сільською жіночкою, яка принесла нам цей дзбан молока, то чули, як вона пахне молоком. Ми зустрічалися з хліборобом, який, власне, щойно зібрав цей врожай і випік смачний життєдайний хліб. І ми чули, як ця людина пахне хлібом. Знаєте, в нас у соборі є один такий літній чоловік, дідусь. Він дуже лагідний, усміхнений і ввічливий. І у нього є своя важлива особливість, – він пахне деревом. Все дуже просто і логічно, адже у своєму помешканні він опалює дровами. І тому він пахне тим деревом. І з цим чоловіком пов’язано дуже багато емоцій, тому що ти пам’ятаєш його запах, ти пам’ятаєш запах цієї деревини, ти пам’ятаєш його доброту, яка була у цьому чоловікові. Тому ми так багато говоримо про те, що, вдихаючи в ніздрі цей віддих життя, людина починає відчувати це життя. Вона чує, як воно пахне. У своєму Посланні до Корінтян апостол Павло говорить про те, що кожна людина є любими і милими пахощами Христовими. Тобто, людина пахне Богом. Але людина може і не пахнути Богом. Адже є запах, який веде до життя, як каже апостол Павло, але є і запах, який веде до смерті. Справді, є люди, які пахнуть тією смертю. В останні місяці важкої війни ми можемо відчути цей запах смерті. Ми можемо відчути запах тих людей, які пахнуть смертю, які не мають у собі життя. Коли ми говоримо про цей запах землі, і що кожний з нас є створений із цього земного пороху, то зустрічаємося з тим моментом, коли кожна людина, яку Господь Бог кличе до життя, має можливість переживати, відчувати, насолоджуватися і бути цією живою життєдайною істотою.
Коли в останніх місяцях ми переживали і спостерігали за долею нашого українського зерна, то досвідчували те, як в різний спосіб це зерно має бути вивезене із української землі. І ми дивувалися, яким способом, яким чином це зерно може покинути цю українську землю. Адже ми розуміємо, що українське зерно пахне українською душею. Зерно українське пахне людиною, тому що саме людина покликала до життя це зерно. Саме людина викохала це зерно своєю важкою працею, своїм важким, власне, плодом, який вона вклала у цю українську землю. Вона випросила у Господа Бога тієї ласки і благодаті. І сьогодні, коли ми говоримо про це українське зерно, то зараз, можливо, маємо дуже багато таких зовнішніх перешкод, які заважають нам до кінця відчути цей запах української землі. Так же само і окупанти заважають нам відчути до кінця цей запах. Але наші воїни, справді, є тим добрим і благородним зерном. Наші воїни пахнуть українською землею. Наші воїни дають нам можливість відчути і пережити цей запах землі, з якої ми всі створені. Якщо ми подивимося на те, як наші воїни відважно охороняють нашу землю, то побачимо, що вони споруджують окопи для того, щоби в них зберігати своє життя в момент найбільшої атаки, щоби в певний момент завдати удару у відповідь. Боронити наш рідний край – це, неначе, як те зерно, яке кинуте у лоно землі. Воно пахне цією землею. Воно, можливо, насправді вмирає для цього світу, але проростає для того, щоби дати свої стократні плоди. Саме тому весь світ спостерігає за тим моментом, як це українське зерно транспортується у інші країни. Адже ми розуміємо, що від цього залежить доля багатьох держав. Ми усвідомлюємо, що це зерно пахне Україною і українською душею. І тому я хочу, щоб кожен з нас відчув, як пахне ця українська душа. Українська душа пахне цим свіжив, добрим зібраним зерном, яке дає нам стократні плоди. Тому сьогодні дякуймо Богові за те, що дав нам можливість зібрати цей урожай. Дякуймо Богові, що дав нам можливість побачити те, якою ціною цей урожай збирається. І як би далеко від українських портів це зерно не відходило, воно пахне Україною, воно пахне кожним українцем. Бо ця зернина – це кожен українець, який сьогодні трудиться, щоб весь світ зміг скуштувати цього доброго зерна, щоб весь світ зміг скуштувати цей ароматний, свіжоспечений хліб, щоб весь світ почув, що Україна пахне життям.
о. Павло Дроздяк, адміністратор парафії Святого Духа Львівської Архиєпархії УГКЦ, капелан Львівської міської ради
За матеріалами програми «Ресторація життя» для Львівського радіо
Повязані записи
