14 серпня християни вшановують святих мучеників Макавейських, які віддали своє життя за віру у Господа Бога. Про подвиг мучеників Макавейських, про мученицький подвиг наших новітніх Героїв, які віддали своє життя для того, щоб подарувати його нам, розповідає адміністратор парафії Святого Духа Львівської Архиєпархії УГКЦ, капелан Львівської міської ради отець Павло Дроздяк:
«Ми наближаємося до одного із християнських свят, коли будемо спогадувати пам’ять мучеників Макавейських. І традиційно в цей день ми несемо на освячення до храму різного роду зілля, зокрема і насіння маку. В цей день ми будемо отримувати різного роду листівки, в яких нас будуть вітати зі святом Макавеїв. Але про що говорить це свято? Адже мова йде про дуже конкретних осіб, які своїм благородним життям показали відданість Господу. Але, для того, щоби зрозуміти всю цю історію, мусимо побачити цю передісторію – момент, коли цей Богом вибраний народ настільки далеко відійшов від Господа Бога. Цей Богом вибраний народ, який мав вірити в єдиного Бога, який мав шанувати всі заповіді, які були дані на горі Синай, почав служити іншим богам. І Книги Старого Завіту розповідають нам про те, що Господь, неначе, віддав цей народ у руки ворогів. Чому? А тому, що цьому народу було вже байдуже, чи вірять вони в єдиного Бога, а чи ні. Ба, більше, таким виразним знаком і символом того, що вони віддалися під владу поганського царя, було куштування нечистої їжі. Богом вибраний народ ніколи не споживав свинини, тому що це було дано, як заповідь Мойсею. Це, власне, було знаком того, що я вірю в єдиного Бога і нічого нечистого в своєму житті не буду їсти. І ось народ був захоплений поганським царем Антіохом, який захотів схилити більшість людей до того, щоби вони спожили це нечисте м’ясо. Він захотів схилити їх до того, щоб вони віддали честь божкам. Але був один старець – Єлеазар. Він був поважним старцем, книжником. І для того, щоб він зумів привести більше народу до поклоніння божкам, вони його схиляли, вони його просили. Вони казали, що розуміють його віру. Вони говорили про те, що він може не їсти цього жертвенного м’яса, що він може не їсти цього нечистого м’яса. Мовляв, ми дамо тобі твоє чисте м’ясо, але зроби вигляд, неначе ти з’їв, і таким чином ти збережеш життя і будеш жити. На що старець дуже гостро відповів тим спокусникам, які намовляли його до цього гріха. Він розумів, що саме приклад його життя може звести багатьох. І старець, відмовившись від цього, прийняв мученицьку смерть.
І ось приходить час, коли на арені з’являється мати Саломея, а разом з нею семеро її дітей. Найперше цар намагається схилити її синів до того, щоби вони спожили це нечисте м’ясо, а, відтак, поклонилися божкам і отримали життя. Але, натомість, мученики Макавейські показали свою відданість Господу. Вони перед Господом Богом відкрили свою щирість і віру в те, що роблять. Як нам важливо пам’ятати, що ми маємо вірити в те, що робимо і наша віра в наше діло має бути правою. І, власне, коли привели по одному із синів, то стали спокушати кожного, почали намовляти до гріха. Подібна ситуація повторюється з нами сьогодні, у час цієї жорстокої війни. Здавалося б, просто покорися і все буде добре, і все буде гаразд. Що буде гаразд? А ти будеш рабом, не будеш вільним. І тому читаємо, як один із синів говорить: «Господь Бог дивиться згори й направду милість має до нас» (2 Макавеїв 7,6). І саме в цей момент мученики опинилися в полоні, але вони продовжували підтримувати один одного: «Інші брати з матір’ю піддавали один одному духу до відважної смерти» (2 Макавеїв 7,5). Будучи разом, вони піддавали один одному сили. І ми сьогодні дивимося на всіх наших полонених, на всіх тих, хто сьогодні знаходиться в ув’язнені в російських в’язницях. Ми бачимо, як вони піддають духу один одному до відважної смерті. Вони дивляться на смерть, як на щось скороминуче, як на те, що немає над ними сили, як на те, що не може їх ні в який спосіб полонити. Вони піддають один одному духу до відважної смерті, тому що вірять у Господа Бога. Один із синів Макавейських каже: «Ти, злочиннику, забираєш у нас це життя дочасне, але Цар світу воскресить нас, що вмираємо за його закон, – до вічного життя» (2 Макавеїв 7,9). Як сильно він відповідає цьому мучителю. Інший із синів Макавейських на спокусу цього безбожного царя відповідає: «Ти чиниш владою, що її маєш над людьми, все, що хочеш, хоч і ти тлінний; але не думай, що Бог покинув наш народ!» (2 Макавеїв 7,16). Справді, як сильно вони промовляють із темниці, як сильно промовляють ті особи, які, будучи перед обличчям смерті, не хочуть стати зрадниками Бога, в якого вони вірять, на якого вони покладають свою надію, який їх воскресить.
Дорогі друзі! Ми також маємо пам’ятати, що Бог не покинув і наш народ. Наші в’язні за правду, за віру, за свободу, які сьогодні перебувають у цих каторжних в’язницях, вони сильно вірять, і сильно сподіваються на те, що Господь Бог воздасть сторицею тому царю, який сьогодні, можливо, має силу. Але Господь є всесильний. Вони чітко говорять цьому безбожному царю про те, що він не уникне кари за те, що насмілився воювати з Богом. Цей епізод дуже співзвучний з тим, що ми переживаємо сьогодні. Сьогодні ми бачимо, як інший поганський цар насмілився воювати з Богом, насмілився воювати з тим Божим народом, який вірує, який віддає своє життя, тому що розуміє, що воно знаходиться в руках Божих. І тому ці слова одного з мучеників Макавейських є такими сильними. Коли всі сини по черзі будуть страченими, ми зустрічаємося із постаттю останнього юнака, який був зовсім юним. Поганський цар його спокушав, він казав про те, що дасть йому велику владу, що дасть все те, чого той тільки забажає, аби лишень він показав всім оточуючим свою відданість цареві і спожив це нечисте м’ясо. Цей юнак, який підтриманий своєю матір’ю, відповідає: «Ти ж, нечестивцю і наймізерніший з усіх людей злочиннику, не несись даремно вгору, пишаючись дурними надіями та здіймаючи на синів неба свою руку» (2 Макавеїв 7,34). Чи ж не є наші військові тими синами неба? Чи ж не є вони справді тими, про яких сьогодні говорить це Священне Писання? На синів неба підняв руку поганський цар. Поганський цар насмілився воювати, щоб знищити їх і стерти із землі обличчя Бога. Але, натомість, ці юнаки відверто показали свою відданість, показали свою віру, показали свою довіру живому Богу. Один із найменших братів каже: «Наші брати тепер, перетерпівши короткі муки, осягнули вічне життя в Божому союзі» (2 Макавеїв 7,36). І сьогодні наш погляд летить до всіх тих наших змордованих, закатованих, знищених бійців, до наших братів і сестер, які віддали своє життя за Україну. Вони, перетерпівши короткі муки, осягнули вічне життя в Божому союзі. Ці люди є синами і доньками неба. Вони вже знаходяться у вічності і тримають небо над усіма нами. Священне Писання каже: «Нехай сказане про жертви та надмірні муки вистачить» (2 Макавеїв 7,42). Нехай мук наших полонених, наших військовослужбовців, наших добровольців, наших волонтерів буде достатньо. Але достатньо для чого? А для того, щоби бути іншими, щоби ввійти у цей простір внутрішнього особистого преображення і змінити свою сутність. Щодня ми маємо ставати іншими для того, щоби розуміти ці великі жертви, які склали ці люди, перетерпівши ці дочасні муки. Смерть не мала влади над ними. Вони, перетерпівши все це, опинилися в обіймах Бога Отця, в обіймах Творця, який покликав їх до життя. Переживаючи пам’ять мучеників Макавейських, пам’ятаймо про те, що нічого спільного із зернятами маку вони не мають. Вони показали свою вірність Господу, бо віддали своє життя. Вони стали синами неба для того, щоб і нам показати цей шлях до неба, яке вже може бути тут, посеред нас. Спогадуючи пам’ять мучеників Макавейських, спогадуючи пам’ять наших новітніх мучеників, наших Героїв, які щодня віддають своє життя за цілісність нашої держави, пам’ятайте про те, який приклад вони показують нам. Наші новітні Герої, віддаючи своє життя, неначе, дарують його нам. Віддаючи своє життя, наші новітні Герої хочуть, щоби ми жили цим небом, яке вже може бути серед нас. Дорога до зцілення ран нашої країни є ще дуже довгою. Але, якщо ми будемо йти разом, якщо ми будемо вшановувати пам’ять наших Героїв, тоді ця дорога буде благословенною. Закликаю всіх нас у особливий спосіб молитися за всіх полонених. Я думаю, що перед нами вже незабаром постане нова книга життя нових мучеників, постане нова книга про блаженних мучеників нашої української землі».
Підготувала Юліана Лавриш
За матеріалами програми «Ресторація життя» для Львівського радіо
Повязані записи
