Замість храму — реанімація. Ще зовсім нещодавно отець Роман Гордій, сотрудник храму Собору Івана Хрестителя, як зізнається сам, перебував на межі між життям і смертю. Коли запитував: “Чи житиме?”, – почув відповідь від медсестри: “Бог знає”. Про унікальний досвід молитви, яка стала “диханням”, зустріч із справжніми “янголами у білих халатах”, які щодня наражають себе на смертельну небезпеку, аби допомогти іншим, а також про новий погляд на духовне життя, о. Роман екслюзивно розповів “Духовній величі Львова”.
-Отче, розкажіть, як так сталося, що Ви занедужали коронавірусом? Коли зрозуміли, що Вас настигла ця хвороба?
-У нас на парафії захворів дяк, але ми на той момент точно не знали, про яку хворобу йдеться. Через тиждень після Великодня, то був вівторок, у мене піднялася температура до 38, але я не був до кінця певний, що це коронавірус. Думав, що забагато позаймався спортом, що це перенавантаження. Але так як наші отці вже мали певні симптоми, то вирішив все ж перевіритися на коронавірус. Вже у середу здавав тест ПЛР. Згодом, коли був вдома на самоізоляції, почав відчувати задишку. І разом із сім’єю поїхали у інфекційну. Я – щоб лягати до лікарні, а мої близькі – щоб також здати тести. Спершу тест моєї дружини був негативним, лише наступний виявив у неї хворобу. Занедужали мій маленький син, батьки.
-А Ви були у реанімації?
-Це вже пізніше. Спершу був у загальному відділенні, а через певні обставини опинився у реанімації. У мене був дуже низький рівень кисню, задишка, кашель.
-Отче, розкажіть про духовне пережиття цього періоду? Чи було страшно? Як вдавалося перебороти той смуток через хворобу, нерозуміння, що буде далі з тобою, з твоєю родиною…
-У такій ситуації найголовніша складність у тому, що не можеш передбачити, що з тобою може відбутися, з твоїми рідними, відчуваєш постійне переживання за дружину, за синочка, за батьків. І я усвідомлював, що приніс вірус додому, через мене мої рідні захворіли. І це дуже гнітило, засмучувало, і аж ніяк не допомагало швидше одужати. Поділюся, які мав духовні переживання. Коли у реанімацію потрапив, то роздумував і про те, що Бог мене покличе до вічності, як то буде. Міркував про Правди Віри. Навіть були якісь сумніви у вірі. Роздумував про безсмертя душі. Телефоном говорив із різними священниками, ділився з ними своїми роздумами. Дякувати Богу, що є Боже Слово, воно кріпить віру, заспокоює, підживлює. Коли людина усвідомлює, що її земний шлях може от-от обірватися, то починає сприймати дійсність по-іншому. Звісно, раніше у мене бували різні випробування у житті, інколи приходили й сумніви у вірі, але це легко долалося. Фактично не мав надзвичайних сумнівів. Але тут мене сумніви починали буквально гризти. З’явилася тривога на духовному рівні. І, очевидно, тут рятувала тільки молитва. Особиста зокрема. Мені зателефонував о. Орест Фредина і радив молитися: “З кожним подихом Господи Ісусе Христе Сину Божий помилуй мене грішного”. Святі Отці поєднували цю молитву з диханням. Дихали тим Ім’ям Ісуса Христа. І мені це дуже допомогло. Знаю, що молилися мої рідні, багато людей на парафії. На парафії Собору Івана Хрестителя отці всі молилися, які були здоровіші, парафіяни молилися, а також на парафії Різдва Богородиці на Сихові, у Соборі св. Юра, отець Павло Дроздяк, отець Юрій Цегельський, Марічка Цьомик, вся наша пресслужба. І ця молитва справді діяла, страх розвіювався, і я відчував цю молитву і присутність Господа у житті. Був такий момент, коли з лікарями говорив, питався, чи буду я жити, чи ні. А одна медсестра каже: “І самі розумієте, що це знає тільки Господь Бог, у Вас непроста ситуація, але надіємося, що все буде добре”.
– А можете зі свого досвіду порадити, як бути стійким у молитві і надії на Господа? Бо зараз, наприклад, у багатьох людей немає роботи. Моляться – моляться, а роботи — нема. Складні ситуації. Як досвідчувати у своєму житті силу молитви? Що для цього потрібно?
-У лікарні, наприклад, було багато людей, які через паніку мали серйозні проблеми. І це природно. Бо у всіх є страх перед цим вірусом. Люди, які занедужали, не знають, що на них чекає далі. Але коли, зустрівшись з проблемами, починаєш молитися — так як вмієш, своїми словами, з довірою до Бога, ставиш Йому запитання, відчуваєш, що ти у Його присутності, то поступово Він тобі дає певні відповіді. Тому я відчував, що у реанімації Господь потрохи-потрохи перемінював моє мислення. Поступово Він відганяв страх. Але для цього мусить бути молитва особиста і молитва інших людей. Думаю, що, можливо, й лікарі у реанімації за мене молилися. І я б дуже хотів подякувати лікарям. Бо для мене вони були свідченням євангельського життя, уособленням притчі про Доброго Самарянина. Лікарі щодня ризикують своїм життям. Постійно ходять у масці, у тому одязі, і це є дуже важко. Я навіть вважаю, що лікарі – це ще більше, ніж ангели. Бо ангели ходять поміж вірусами, і їх віруси не беруть. А лікарі навіть ризикують своїм життям, щоб послужити. Тому велика подяка всім лікарям, медсестрам, санітаркам, які справді своїм життям і здоров’ям жертвують, хоча так само мають сім’ї, ризикують. Також у особливий спосіб виявилася підтримка знайомих. Наприклад, моїм дружині і сину не можна було виходити на двір. Тобто неможливо було купити продукти, винести сміття. Треба було когось попросити і знайшлися добрі люди, деякі отці, один семінарист, інші друзі, знайомі, які допомагали. Забирали сміття, приносили продукти.
-Чи вніс коронавірус корективи у парафіяльне життя храму, де Ви є сотрудником?
-Так, адже у частини священиків, не у всіх, були підтверджені позитивні ПЛР-тести, тому адміністратор храму мав зачинити його двері. У дяка, паламаря теж були позитивні результати. Храм зачинили, щоб не наражати нікого на небезпеку. Сьогодні у храмі відновлено графік служіння з певними змінами у годинах. Найпізніше до Богослужінь долучилися ми, отці, які хворіли.
-Що Ви могли б, отче, порадити зараз тим, хто хворіє на коронавірус, або має на нього підозру?
-Перш за все, я б порадив не панікувати, не впадати у істерики і так далі. Довіряти Господу Богу і відразу звернутися до сімейного лікаря. Якщо скерують здати тест, то це робити, не зволікаючи. Пити більше води, якщо занедужали. Бо цей вірус висушує дихальні шляхи. Варто дослухатися до порад лікаря. Звичайно, якщо є висока температура упродовж 2-3 днів, задишка, то треба телефонувати у швидку, бо є небезпека і, напевно, вже почалося запалення легень. Цей вірус небезпечний тим, що може викликати пневмонію, і тоді будуть погані наслідки. Навіть після одужання, орієнтовно через місяць треба робити рентген, флюрографію, щоб зрозуміти наслідки. Тобто важливо не боятися, звертатися до лікаря, сидіти на самоізоляції, не боятися викликати швидку. Якщо маєш підтверджений результат тесту, тоді треба попередити і керівника, і колег, і сусідів. Якщо тест підтверджено, то потрібно не ховатися, а попереджати інших, щоб не наражати людей на небезпеку. Це як будь-яка інша хвороба, тут нема чого соромитися.
Розмовляла Оксана Бабенко
Повязані записи
