Сьогодні Господь дарував нам ще один день. Так, дійсно, те, що ми прожили цей день – це подарунок. Прийде час, коли ми положимося до сну, відійдемо, немовби в небуття. Коли уважно придивитися, то скільки часу у своєму житті ми проспали, скільки нашого часу пройшло намарно. Скільки разів ми мали можливість зробити щось для Господа, але не зробили. Все проходить дуже швидко, і цей час нашого активного життя має бути використаний на прославу Господа. На жаль, дуже часто цей активний час ми убиваємо. І це є найстрашніше, що може бути, бо наше життя дане нам на прославу Господа Бога і для спасіння власної душі. Недарма я сказав вам про сон, бо дуже багато людей проводять життя у такому дрімотному стані: не прославляють активно Господа і не сплять, а, немовби, дрімають. Якщо ж кожної хвилини свого життя ми не прославляємо Господа Бога, то нам прийдеться за це відповідати.
Недарма Ісус Христос каже: «Пильнуйте час, бо дні лукаві». Дуже часто ми проводимо час в словоблуді, дуже часто ми сперечаємося один з одним, доводячи в чомусь свою правоту, навіть не розуміючи того, за що боремося. Ми можемо провести час у фантазіях, думаючи про те, як те все одне з одним діє, як до мене ставляться люди, і як я ставлюся до них. Тобто ми вбиваємо час, і це є, напевно, наша смерть. Бо так виглядає, що не тільки сон є праобразом смерті, а й ці наші різноманітні фантазії, наші різні суперечки, які ми проводимо у житті. Бо ми вбиваємо час, ми витрачаємо час. Час для прослави Бога ми дуже часто губимо на пустоту. Люди, коли зустрічаються і розказують один одному про те, що і де сталося, цілий день проводять в таких пустих, марнославних балачках. Чи це не є вбивством себе? Інколи ми любимо розповідати про свої болячки, розповідати про те, як ми страждаємо, як ми переживаємо, але тут виникає питання: а кому ці болячки потрібні, окрім нас? Очевидно, що тільки нам. Господь не хоче, щоб інша людина переживала ці болячки, а щоб їх переживали ми, щоб ми на цьому світі переносили ці терпіння, які маємо. Чи має це бути ще комусь цікаво? Справді, ми гайнуємо час, вбиваємо його, замість того, щоби просити Господа, кажучи: «Господи, помилуй нас грішних». От молитва «Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас грішних» є дуже короткою, але дуже ефективною. Але чи багато із нас промовляють її у своєму житті? Кожна промовлена молитва – це є знайдений скарб для Бога. Промовлена молитва – це цеглинка, покладена у вічності для нашого щасливого майбутнього. Але дуже часто ми воліємо розказувати одні одним про себе, про свої болячки, про свої досягнення, про свої невдачі. Виникає запитання: а кому це все потрібно? Живіть для Господа Бога, живіть з Господом Богом. І тоді побачите, що цей час, який промайнув, буде благословенний для вас у вічності, а не тут, у тимчасових задоволеннях.
о. Сергій Швагла, парох парафії Христового Воскресіння Львівської Архиєпархії УГКЦ
Повязані записи
