Віра – це чеснота, основою якої є здатність без зайвих сумнівів приймати за правду певну істину. Інколи варто замислитися: чи справді наша віра у Бога є міцною? Як зміцнити віру та ділитися нею з іншими?
Віра – це усвідомлення того, що Бог є моїм добрим Батьком, Який любить, прощає і чує усі прохання. Віра – це світло, яке освітлює темряву нашого серця. Завдяки їй ми можемо відчувати радість, бо морок смутку і журби розсіюється; відчуваємо легкість, адже усвідомлюємо, що Господь несе наші хрести й тягарі; маємо душевний спокій, бо, покладаючись на Бога, розуміємо, що самотужки не зможемо вирішити усіх своїх клопотів і наш Небесний Отець є поруч кожну мить життя.
Про те, що таке віра, як популяризувати її серед інших, розмірковує настоятель церкви Святої Ольги Городоцького благочиння Львівської єпархії ПЦУ (с. Катериничі) отець Тарас Бецель:
«Як сповідувати віру, але при цьому не нав’язувати її іншим? Як розповідати про свою віру тим, хто далекий від неї? Чи варто взагалі про неї говорити з іншими?
Сказано в Священному Писанні, що не всякий з нас повинен бути вчитель, щоб не потрапити під осуд. Тому що вчитель — той, хто може, перш за все, показати своїм прикладом. Віра, здійснена практично, — це досягнута любов. Перш за все, в повсякденному житті, в стосунках з людьми.
Чи християнин ти тільки на ім’я? Якщо ти християнин тільки на ім’я, то це дуже страшно, ще небезпечніше, ніж невіруюча людина. Адже так часто буває: люди невіруючі, навіть ті, у яких релігія викликає заперечення, бувають ближчими до Бога, ніж людина, яка вважає себе віруючим.
Треба запитати себе: чи вірую я по-справжньому? Чи жива моя віра? Тому що і біси, вони теж вірують і тремтять. Вірують, але служити Богу не хочуть, у них немає любові.
Перш за все — сповідання віри, а потім вже проповідь. А сповідання — це значить нести в собі радість. Коли радості у тебе буде більше, то тоді, можливо, якщо обставини будуть цьому сприяти, можна і щось сказати людям про свою віру, але дуже обережно. І бажано, щоб тебе запитували, щоб була спрага в оточуючих. А коли ми не відчуваємо цієї спраги, і, не проявляючи увагу до людей, починаємо місіонерствувати, то це дуже небезпечно. Це — гординя. «А мати Його до слуг каже: Зробіть усе те, що Він вам скаже!» (Ів. 2: 5)».
Фото – із Фейсбук-сторінки о. Тараса Бецеля
Повязані записи
