У сьогоднішньому євангельському уривку ми чуємо притчу про борг. Читаємо про те, як один слуга був винен своєму пану велику суму грошей, як на той час. «А що не мав той чим віддати, то пан і звелів його продати, а й жінку, дітей і все, що він мав, і віддати» (Мт. 18: 25), – читаємо у Євангелії. «Тоді слуга, – продовжуємо із трепетом читати, – впавши йому в ноги, поклонився лицем до землі й каже: Потерпи мені, пане, все тобі поверну» (Мт. 18: 26). І яку ж картину ми спостерігаємо далі? А далі відбувається те, що не може осягнути наша свідомість, що наша людська логіка не може прийняти у своє серце. Бачимо момент великого прощення, де пан змилосердився над тим слугою, відпустив його й подарував йому цей борг. Насправді, так же само відбувається і у нашому з вами житті. Милостивий і люблячий Господь прощає нам наші беззаконня і гріхи, наші борги, які дуже часто ми накопичуємо у нашому серці до тієї міри, що вони починають виходити назовні, проявлятися. Не зважаючи на це, Бог нас дуже любить і готовий, подібно слузі із євангельського уривку, прощати нам наші духовні борги. Адже, як читаємо: «Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним» (Ів. 3: 16). Отже, у сьогоднішній день, прощаймо нашим братам і сестрам, близьким і рідним, тим, хто, можливо, словом чи ділом образив нас. «Прощайте, як маєте щось проти кого–небудь, щоб і Отець ваш, який у небі, простив вам провини ваші» (Мр. 11: 25). Прощайте, облегшіть ваші душі і серця!
Про те, як важливо у нашому житті прощати своєму ближньому, яким необхідним є прощення, як спосіб доторкнутися до подиху Божої любові, розмірковує настоятель Гарнізонного храму св. ап. Петра і Павла, Голова Центру військового капеланства Львівської Архиєпархії УГКЦ отець Тарас Михальчук:
«Сьогодні у Євангелії ми чуємо про борг. До речі, борги на сьогоднішній день є величезною проблемою. Багато молодих людей хочуть швидко мати гроші, заходять у борги, потім переховуються, і в результаті – це стає великою проблемою. У євангельському уривку ми чуємо про такий борг. Якщо історично подивитися, то десять тисяч талантів, якщо б ми хотіли їх відробити, то нам прийшлося б працювати двісті тис. років. Тобто, це така алегорія, символізм про те, що цей борг був дуже великий. Тому чоловікові, щоб повернути борг, прийшлося би продати жінку, дітей і усе майно. Іншими словами, борг був такий великий, що заробити на нього і віддати було просто фізично неможливо.
Попри те, цей господар прощає слузі борг. У євангельському уривку читаємо: «І змилосердився пан над тим слугою, відпустив його й подарував йому борг той» (Мт. 18: 27). Це, на перший погляд, здається нереальним, неймовірним, але цей чоловік стає прощений. Дуже часто у нас виникає страх почути про це прощення у Самого Бога, коли ми зробимо щось дуже недобре – згрішимо. І коли ми йдемо до Сповіді, то нам, інколи, страшно повірити у те, що Бог є абсолютно вищий попри те все, – і нам прощає тому, що дуже любить. І нам навіть є страшно простити самим собі. Цей страх сьогодні ми маємо подолати. Коли ми не боїмося повірити у те, що Бог так нас сильно любить, тоді ми стаємо зовсім іншими, і наш вияв любові до ближніх є зовсім інший. Ми тоді не розмінюємося на дрібниці, нам немає змісту серед своїх рідних, родини, братів і сестер сваритися, наприклад, через майно або якісь інші дрібниці, не говорити роками, погано думати одне про одного. Що ж ми бачимо? Перш за все – простили нам. Коли ти є прощений Богом, твоя душа є у спокої і мирі – це момент великого щастя. Тільки дуже часто ми не хочемо це збагнути і усвідомити, і як наслідок, не можемо прощати своїм рідним. Тут йде мова про братів, тих, які найближче. Господь сьогодні хоче нам пояснити і ще раз вкотре сказати, що Його любов є безмежна і велика, що сенс і щастя наше є ні в чому іншому, як у цій великій любові, яка не тримає у собі гніву, яка не хоче мститися, і, скажімо, не спілкуватися чи не допомагати один одному.
Хотів би пригадати із свого життєвого шляху одну історію, яка мене тоді до сліз вразила. Як важливо, інколи, просто один одного обійняти, торкнутися своїх дітей і сказати: «Я тебе люблю» і подивитися в очі. Багато років тому з курсантами Національної академії сухопутних військ ми мали традицію ходити у дитячі будинки і гратися там з дітками. Я, коли приходив туди, то бачив, що там діти мають усе: іграшки, дуже гарно облаштований побут. Це були маленькі діточки, яким було чотири роки. Але, коли ми приходили, то виникала наступна ситуація: ми з ними тими іграшками не гралися, бо вони дуже часто не знали, як це робити. Але вони завжди підтягали руки догори, щоб ми їх взяти на руки. І з огляду на те, що нас було п’ятеро чи шестеро, а діток – тридцять, сорок, то цей наш побут відбувався наступним чином: діти ставали у чергу, і ми по кілька секунд їх носили до вікна, клали назад, і вони знову ставали у чергу. Чи потрібні їм були якісь матеріальні речі? Ні. Тепло і дотик. Це Бог нам дає, і ми можемо цим ділитися. Це наш шлях до великого щастя. Пам’ятаймо завжди, що ми є люблені нашим Творцем, безмежно, безапеляційно, назавжди. І кожного разу, коли ми йдемо до Сповіді, будь ласка, прощайте також і собі. Ми є прощені Богом і починаймо своє життя по-новому. Ми дуже часто не розуміємо, що за статистикою смертельні ДТП, які трапляються у світі, а саме кожне п’яте, – трапляються у наслідок сварки рідних людей. Посварилися, і чоловік включив швидкість і поїхав. І це статистика. На Сході України гинуть наші захисники, а тут – наша війна зі злом, де ми часто робимо усе, щоб одне одному зіпсувати життя. Так Бог не хоче, а хоче нам ще раз наголосити, що Він нас дуже любить і хоче, щоб ми були щасливі. На завершення зачитаю коротку цитату із Послання Апостола Павла до Ефесян: «Усяка досада, гнів, лють, крик та хула мусять бути викорінені з-посеред вас разом з усією злобою.
Будьте, натомість, добрі один до одного та милосердні, прощайте один одному, як Бог у Христі вам простив» (Ефесян 4: 31-32)».
Підготували Юліана Лавриш, Андрій Мандрика
Фото – із Фейсбук-сторінки Гарнізонного храму св. ап. Петра і Павла та мережі Інтернет
Повязані записи
