11 вересня – Усікновення глави пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Івана. Про постать царя Ірода, як символ гріховного, безбожного життя, про мученицький подвиг Івана Хрестителя, як символ віри і покаяння, розповідає сотрудник храму св. Ольги і Єлизавети Львівської Архиєпархії УГКЦ отець-доктор Віталій Протасевич:
«У Євангелії від Марка ми читаємо розповідь про те, як мати намовляє свою дочку, щоб та просила голову святого чоловіка. І дочка послухала свою матір. Уявіть собі, яке це жахливе видовище: молода, красива дівчина приносить в подарунок своїй матері голову святої, Божої людини. І мати тішиться цим подарунком. Ми можемо зробити висновок про те, що ця сім’я була глибоко хворою. Але давайте задумаємося над питанням: а коли почалися ці проблеми, які призвели до того, що людське серце стало таким жорстоким, таким гнилим, що захотіло голову Івана Хрестителя? Людське серце захотіло смерті іншої людини. Цар Ірод, тодішній правитель Галилеї, мав за жінку дочку сусіднього царя. Однак, в один момент він виганяє свою законну дружину і одружується на жінці свого брата. Очевидно, що євреї того часу, тобто люди, які читали закон, дуже чітко усвідомлювали, що це неморально з точки зору віри в Єдиного Бога, з точки зору того, що Бог не вчить так робити, ба, більше – Він це забороняє. Але всі боялися це сказати царю в очі. Хтось, можливо, отримував від царя якісь вигоди, а хтось просто боявся покарання.
Однак був Іван Хреститель, якого ми називаємо останнім пророком Старого Завіту, тому що його очі бачили Спасителя Ісуса Христа. Саме Іван хрестив Його. Іван Предтеча був пророком. А хто такий пророк? Адже пророк – це той, хто народу голосить Слово Боже, хто дуже добре знає Божий закон, і крізь призму Божого закону аналізує реальність, в якій живе його народ. Пророк – це той, хто безстрашно говорить народу про його хиби, про його гріхи навіть тоді, коли це стосується людини першого рівня, або ж коли це стосується людини, яка має велику владу. Пророк не дивиться на особу, він говорить прямо: «Це є гріх». Так і сталося. Іван Хреститель не боявся царя Ірода і відверто йому говорив: «Не личить тобі мати жінку брата твого» (Мр.6,18). Адже ти поводишся не як цар вибраного народу, твоя поведінка неморальна. Ірод очевидно не любив Івана, і за це посадив його у темницю. Тобто замість того, щоб послухати пророка, цар закриває йому рота, він кидає його в темницю. Адже Слово Боже просвічує всі гріхи, які у нього були, а, відтак, це Божественне світло разить очі. Отже, як бачимо, падіння у гріх стає щораз більшим, адже цар Ірод разом із своєю жінкою не хоче жити побожним життям. А далі ми бачимо, як цей гріх зростає, тому що цар Ірод бере за жінку собі жінку свого брата. Він залишається закам’янілим на Боже Слово, яке кличе його до покаяння. Бо Іван Хреститель говорив ці слова не для того, щоб присоромити Ірода чи якось його зранити. Ні. Іван говорив це для того, щоб навернути царя. Іван Хреститель казав про те, що саме цар є прикладом для свого народу. І якщо цар чинить такі ганебні речі, то що ж говорити про народ. Замість того, щоб навернутися, Ірод кидає Івана Хрестителя у в’язницю.
Але далі ми спостерігаємо за цією динамікою гріха. Серце Ірода пусте, воно не знаходить собі спокою, після чого він впадає у п’янство. У постійних бенкетах він пробує звеселити свою душу, яка страждає від гріховного життя, яка страждає від непобожного гріха. Він пробує заглушити голос свого сумління. І от в такому бенкетному шалі він тішиться красотою доньки своєї теперішньої жінки. Ірод обіцяє виконати будь-яке її бажання. Але ж ми розуміємо, що ця динаміка гріха поширюється не лишень на самого Ірода, але і на тих, хто його оточує. Його жінка Іродіяда переповнилася ненавистю до Івана Хрестителя через те, що він докоряв їй і просив навернутися. І замість того, щоб змінити своє життя, вона зажадала його смерті. Далі ми бачимо, як цей гріх поширюється і руйнує цю сім’ю, руйнує Ірода і його життя. Мати підмовляє свою доньку просити голову Івана Хрестителя. І донька, перебуваючи з такими батьками, перебуваючи в такому оточенні, теж мала низьку моральну чутливість. Дочка погоджується просити голову Івана Хрестителя. У Ірода залишається якесь відчуття страху, тому що він все ж таки вихований у народі, який сповідував віру в Єдиного Бога, а, відтак, пророки завжди шанувалися у цьому народі. Вбити пророка означало повстати проти Бога. І тут ми бачимо гріховне оточення, яке бенкетувало разом з Іродом. Він публічно дав слово, а, відтак, не хоче його порушити, тому що боїться осоромитися перед такими самими п’яницями, з якими він пробував заглушити своє сумління. Отож, для Ірода постає вибір: або помилувати Божого чоловіка, або ж виконати це ганебне і огидне прохання. І він остаточно приймає рішення вбити пророка, що означає вбити Боже Слово в своєму житті. Це означало остаточно відвернутися від Бога і поринути у смерть. Іван Хреститель, який мужньо прийняв страту, з Богом поринув у життя. А Ірод, який мав так багато шансів, щоб покаятися, відкидає Боже Слово і з головою поринає у смерть. Дорогі брати і сестри! Ця історія є жахливою, тому що показує всю огиду і жах динаміки гріха. Але ж пам’ятаймо про те, що і ми часто можемо впадати у гріх і не бажати чути слово Боже, яке кличе нас до покаяння. Застановімося сьогодні над цим ключовим питанням нашого життя: чи я слухаю Боже Слово? Чи я його у собі вбиваю?»
Підготувала Юліана Лавриш
Повязані записи
