Бути поруч впродовж всього навчання, допомагати, коли важко, радіти спільним перемогам, разом сміятися і разом зростати. Стати духовним братом, другом та вчителем для сотень молодих юнаків та юначок, шукати з ними шлях до Бога і самому віднаходити шлях до їхніх сердець. Мабуть, саме з таких моментів і складається життя військового капелана Національної академії сухопутних військ – о. Юрія Балуха.
Вже 7 років отець здійснює своє служіння серед курсантів цього навчального закладу і щиро зізнається, що академія вже давно стала для нього другим домом, а кожен курсант – рідним та близьким.
Отож, яке воно душпастирство у військовому навчальному закладі, як знаходить дорогу до молодих сердець та ким найбільше мріє стати для курсантів – розповідає військовий капелан.
Отче, розкажіть, яким був ваш шлях до капеланства та як ви вперше переступили поріг військової академії?
Під час навчання в семінарії я не мав жодного відношення до військових і ніколи не думав, що буду служити серед них. Але після завершення навчання, мав нагоду зустрітися з отцем Степаном Сусом (тепер єпископом Патріаршої Курії Києво-Галицького Верховного Архиєпископа) і саме він став тією людиною, яка привела мене у військове капеланство. Моя перша зустріч з курсантами Академії відбулася на свято Переображення Господнього. Разом з о. Тарасом Михальчуком ми поїхали на Яворівський полігон, щоб там служити святкову Літургію та освячувати фрукти для українських воїнів. Я добре пам’ятаю, як мене вразила щирість з якою молилися наші військові, як чисельно вони йшли до сповіді та як палко потребували Бога. Я повертався додому переповнений враженнями і з того часу моє душпастирство проходить у стінах НАСВ та серед військових Львівського гарнізону. У молитвах завжди говорив і говорю Богу, що піду туди, де буду потрібним, і Він покликав мене до цього особливого служіння у військовій академії.
У чому особливість служіння саме для курсантів?
Служіння в академії особливе тим, що це душпастирство у військовому навчальному закладі, який готує майбутніх офіцерів для українського війська. Академія є військовим об’єктом і діє за своїм статутом. Ми бачимо мури, КПП і будь-хто не може сюди потрапити. Я служу для тих, хто впродовж 4-5 років формується, щоб бути добрим офіцером та командиром у лавах Збройних сил України. Ще перед початком навчанням курсанти проходять Курс первинної військово-професійної підготовки. Вже в цей момент ми до них приїжджаємо, разом із ними молимось Святу Літургію, презентуємо свою діяльність, пояснюємо, хто ми такі, завжди наголошуємо, що будемо з ними поруч кожного дня і до нас можна прийти не тільки помолитися, але й поспілкуватися, бо всі люди цього дуже потребують.
Яким має бути капелан, щоб завоювати їхню довіру?
Ще перед початком мого служіння один з військових капеланів сказав мені: «Серед військових дуже важливим є бути собою, бути добрим християнином, бути доброю людиною». Тому я завжди намагаюся діяти за цим принципом. Звичайно, також важливо бути людяним, щирим, відкритим. Ми намагаємося завжди бути з ними поруч: разом молимося, перебуваємо в академії, приїжджаємо до них на полігон, коли вони мають там свої навчання, відвідуємо у військовому госпіталі, організовуємо паломництва, екскурсії. Наприклад, цього літа я пройшов з ними дводенні навчання з курсу гірської підготовки. Разом ми виконали 20-кілометровий марш горами і підкорили одну з вершин. Ми робимо справді багато, для того, щоб вони довіряли капеланам і бачили у нас – друзів, братів та хороших товаришів.
Знаю, що для курсантів створено багато різних гуртків, розкажіть чим ви на них займаєтесь?
Наша діяльність в Академії дуже насичена, і вона не закінчується лише однією молитвою у храмі святого Архистратига Михаїла, що знаходиться на території військового вишу. Упродовж 15 років у нас діє релігієзнавчий гурток. На ньому ми порушуємо не тільки духовні теми, а часто запрошуємо цікавих людей. Окрім цього, щосереди маємо кіногурток. Разом з курсантами ми збираємося для перегляду цікавих та сучасних фільмів. А щочетверга проводимо молитовні зустрічі «Зупинка з Богом». Під час цих зібрань ми вивчаємо Святе Письмо, молимося за рідних і близьких, українське військо та наш народ. У п’ятницю в нас проходять тематичні зустрічі під назвою «Армія та духовність». Хочу підкреслити, що всі ці гуртки ніколи не є монологом одного капелана, а навпаки у нас завжди цікаві та насичені діалоги.
Як відбуваються великі релігійні свята в Академії? Чи вдається подарувати курсантам відчуття свята?
Ми завжди намагаємось це зробити. Наприклад, у навечір‘я Різдва Христового, у Святвечір разом із керівництвом Академії готуємо 12 страв, разом з курсантами ділимось спільною просфорою та колядуємо. Для нас дуже важливо, щоб кожен військовий мав відчуття свята, підтримки та єдності. Присутність капеланів, спільна молитва та коляда допомагає відчути родинний дух Різдвяних свят. До пандемії ми організовували курсантські вертепи, з якими виступали перед військовими, їздили по храмах, які підтримують військо, це була своєрідна подяка для них від курсантів. На Великдень також маємо Святкову Святу Літургію, спільний сніданок, на свято Переображення Господнього за підтримки прихожан Гарнізонного храму свв. апп. Петра і Павла та доброчинців організовуємо фруктові кошики для курсантів. І звісно, свято Миколая, яке, мабуть, усі люблять найбільше. Завдяки підтримці наших жертводавців ми дбаємо, аби жоден курсант не залишився в цю ніч без подарунка.
Ви згадували про екскурсії та паломництва, розкажіть про це детальніше.
Наприклад, на вихідні ми стараємося планувати цікаві екскурсії в стародавні храми та музеї Львова, відвідуємо семінарію, монастирі та цікаві місця. Також у нас проходять різні паломництва. Наприклад, до Унева, Зарваниці, Гошева, Крехова, Страдчу, Підгірців. Екскурсійні подорожі замками Львівщини, Мукачево, Жовква. Ми складаємо такі маршрути, щоб хлопці могли відпочити і духовно, і культурно, адже наприклад, по дорозі до монастиря можемо відвідати старовинний замок, культурні пам’ятки. Ці мандрівки також гарна нагода поспілкуватися з священником на теми, які цікавлять курсантів.
Особливо хочу згадати про закордонні поїздки. Щороку до пандемії спільно із курсантами та офіцерами Академії брали участь у Міжнародному військовому паломництві до Люрду, де відбувається молитва за мир з військовослужбовцями багатьох країн світу. Особливою є зустріч української делегації з Папою Римським на аудієнції у Ватикані. Все це дарує нашим курсантам та офіцерам незабутні враження, адже дорогою до Люрду, ми також відвідуємо Польщу, Чехію, Німеччину, Бельгію, Францію, Італію, Словенію, Угорщину. Вони можуть декілька днів провести у цих країнах, побачити їхній побут, культуру. Це спогади, які ніколи не забуваються і про які добре пам’ятають, навіть коли стають офіцерами.
Дуже цікавий досвід, коли ми разом з курсантами стаємо волонтерами. Наприклад, кожного року в листопаді є Всеукраїнський День молитви за дітей-сиріт, тому в цей день ми долучались до поїздок, які для вихованців інтернатів Львова та області організовують капелани та волонтери Центру Опіки Сиріт ЛА УГКЦ. Курсанти мають прекрасну нагоду цілий день провести із дітьми, разом молитись, спілкуватись, бавитись різні цікаві ігри. Вони показують дітям, якими є українські воїни, а вони в свою чергу тягнуться до нас.
Чи з будь-яким питанням до вас можуть звернутися курсанти?
Так, звісно. Вони знають, що можуть спитати мене все, що їх цікавить. Це може бути щось релігійне, або ж побутове, часто приходять і запитують, яку книжку почитати, або який фільм переглянути. Трапляються питання, на які ми разом шукаємо відповіді. Ми стараємося зробити все, щоб курсанти відчували себе духовно багатими, патріотично та культурно забезпеченими. Я дуже хочу, щоб вони спершу були добрими людьми, а вже потім і добрими офіцерами.
Чи продовжується спілкування з курсантами після закінчення академії, чи і надалі вони звертаються до вас за порадами?
Безумовно, наше спілкування не закінчується, коли вони стають офіцерами, багато колишніх курсантів є моїми товаришами, з деякими ми навіть дружимо сім’ями. Навіть після закінчення навчання вони дзвонять до мене і просять їх повінчати, або ж хрестити їхніх дітей, телефонують, щоб поділитися своєю радістю, розповідають про успіхи на службі. Ми ж в свою чергу, дбаємо про них навіть після закінчення академії і при потребі готові завжди їм допомогти.
Які події найбільше вас вразили, або ж запам’яталися за роки служіння?
Кожен день мого душпастирства особливий і незабутній. Але завжди з особливим трепетом я згадую про таїнства, які уділяв курсантам. Наприклад, підготовка курсанта до першої в його житті Сповіді та Причастя, вінчання, також я мав за щастя хрестити дітей колишніх курсантів. Все це є великою радістю для священика. Коли я бачу, як військові приступають до Святих Тайн, як ревно моляться, плекають в собі християнські цінності, тоді я розумію, що саме це і є найбільшою нагородою за мою працю. Адже це неймовірно велике щастя, бачити, як Господь творить чуда в їхньому житті.
__
Мабуть, описати все, що роблять капелани для курсантів та наших військових не вдасться в жодному інтерв’ю. Бо такі прості слова «бути поруч» насправді вміщують в себе надзвичайно багато. І тут йдеться навіть не про гуртки, екскурсії чи подарунки, а про вміння любити і тримати кожного з них в своєму серці. Цими словами і закінчує отець Юрій нашу розмову:
«Я дякую Богові за місце, де служу і за тих людей, яких маю поруч. Хтось випускається, приходять нові, але кожного я тримаю у своєму серці і кожному я вдячний за цей неймовірний досвід служіння, який вони мені щодня дарують і прошу сили та мудрості в Бога, аби послужити для них якнайкраще. Я знаю, що наші курсанти є тими хто люблять Бога, вони справжні миротворці, а ми в свою чергу допомагаємо їм цей мир творити. Бо з миру в серці та в спільноті починається мир в країні».
Підготувала Наталія Бельзецька
Повязані записи
