Сьогодні наша Церква літургійно переживає м’ясопусну суботу, поминальну суботу, коли ми згадуємо всіх від віку спочилих наших братів і сестер. Сьогодні згадуємо не тільки тих, які давно відійшли від нас, але і тих, які загинули позавчора, вчора і сьогодні, захищаючи нас, стоячи на обороні нашої державності. Сьогодні, на третій день активної фази війни, ці слова Ісуса Христа дуже глибоко торкають нашого серця. Євангеліє – це Добра Новина. Євангеліє – це Живе Слово Боже. І кожного разу Господь говорить те, що стосується мене сьогодні. Сьогодні Господь говорить те, що стосується мого життя, моїх життєвих обставин, моїх проблем, моїх страхів, моїх переживань, моїх клопотів. Боже Слово живе і актуальне щодня. І ось сьогодні ми покликані, слухаючи цей уривок Євангеліє, почути голос Ісуса, звернений до мене, звернений до українця, який переживає війну. Що сьогодні говорить Ісус Христос? Він каже: «Коли почуєте про війни та розрухи, не страхайтеся» (Лк. 21, 9). Сьогодні Ісус звертається до нас і каже не боятися. Почуймо Його слова. Диявол, а разом з ним і ті, які служать йому, які є його інструментами, роблять все, щоби ми сьогодні боялися, щоби ми не мали спокою, щоби ми панікували. Адже тими, хто боїться і панікує, дуже легко маніпулювати і використовувати в своїх цілях. Тому сьогодні Ісус, Який знає все, Який знає всю брехню диявола каже мені: «Не бійся, переможи свій страх, довірся мені».
Далі Ісус, звертаючись до нас, продовжує: «…бо треба, щоб це сталося спершу, але кінець не зараз» (Лк. 21, 9). Ісус сьогодні мені каже про те, що ця війна – це не кінець. Я маю встати сьогодні, я маю встати післязавтра і бути свідомим того, що це не кінець, що на цьому все не закінчується, що моє життя не завершилося. Я маю встати і жити. Я маю встати і робити те, що можу, що вмію. Я маю робити те, до чого покликаний. Я маю робити те, що є моїм обов’язком. Я маю жити, воювати, боронити, працювати. Знову ж таки диявол хоче, щоб нас паралізувало так, щоб ми нічого не робили, щоб ми втікали, щоб ми закрилися і прирекли себе на смерть. А мій Ісус сьогодні каже, що це не кінець, мовляв, вставай, роби, борони і живи.
Нам Ісус говорить: «Зважайте на самих себе, щоб часом серця ваші не обтяжилися обжирством, пияцтвом та життєвими клопотами, і щоб той день не впав на вас зненацька, немов сітка, бо він прийде на всіх, які живуть на поверхні всієї землі» (Лк. 34-35). Можливо, десь кілька днів тому, ми б сприйняли ці слова, як вагомий аргумент, що в житті людини потреба їжі, пиття, одягу, комфорту не має займати якесь вирішальне місце. Чому? Коли людина починає жити лише думкою про те, як їй наповнити шлунок, як їй наїстися і напитися, тоді це стає сенсом її життя, тоді вона просто прирікає себе на те, що в певний момент вигоріти. Бо справжній сенс життя можна знайти лишень в Бозі. Лишень Бог дає людині розуміння того, що таке життя. Для цього Бог дав людині свій закон, свої заповіді, певні норми життя, а також моральні принципи. Він дав це для того, щоби людина розуміла те, для чого варто жити. І коли людина на вершину свого життя, своїх цінностей ставить все, але не Бога, ну, тоді, відповідно, все це стає керувати її життям. Цими словами Ісус застерігає нас від спокуси, від того, що матеріальне може зайняти наше серце, що людина може звести своє життя виключно до матеріальних речей. І це матеріальне – це постійна боротьба за щось, це постійно брак чогось, це змагання за щось. І, зрештою, воно настільки полонить людину, що заволодіває її серцем, думками і розумом. Сьогодні, на третій день війни, коли ми читаємо ці слова, то як ми їх розуміємо? Я думаю, що сьогодні вже нікому не є в голові обжерство чи пияцтво. Сьогодні ці речі цілком відійшли на задній план, вони цілком не мають значення. Зараз ми думаємо про те, як захиститися, що робити, як стати на оборону. Але навіть в цій ситуації щось полонить наше серце. Що це? Нас полонить страх, безвихідь, безнадія, паніка, зневіра, ненависть, злоба, гнів, підлість, гріх. Сьогодні є спокуса, що саме це буде володіти моїм серцем. І це є те саме, про що говорить Христос. Наше серце має належати Богу. І моє завдання, як людини віруючої, зробити все, щоби ніщо не змогло заволодіти моїм серцем, щоб ніякий гріх не заволодів моїм серцем, ніяка спокуса. В цей тривожний час війни моє серце має належати тільки Богу, тільки тоді я непереможний. Тоді я зможу дати собі раду, тоді я зможу спасти себе і спасти інших біля себе. Христос запрошує мене, запрошує кожну людину, яка хоче йти за Ним, мовлячи: «Будьте чуйні, отже, і кожного часу моліться, щоб мати змогу уникнути всього того, що має збутися, і стати перед Чоловічим Сином» (Лк. 21, 36).
о. Юрій Цегельський, сотрудник парафії Христового Воскресіння Львівської Архиєпархії УГКЦ
Повязані записи
