У середині лютого Православна та Греко-католицька церкви України відзначають свято Стрітення Господа Нашого Ісуса Христа. Це довгоочікувана зустріч праведника Симеона з Воплоченим Богом, звершення пророцтва, празник Світла. Особливістю цього свята є освячення свічок у храмах. Церкви наповнюються молитвою, світлом і благодаттю. Однак, чи знаєте Ви, для чого це відбувається, чим стають ці свічки для мирян: амулетами та оберегами? Як поводитися з ними, коли запалювати? Священник храму священномученика Климентія Шептицького у Львові о. Василь Рудейко, доктор богослов’я, заступник голови Патріаршої літургійної комісії УГКЦ дає відповіді на всі ці питання, а також застерігає від забобонів.
– Для чого під час свята Стрітення освячують свічки? Вони стають особливими, оберегами для дому?
– Для того, щоб зрозуміти свято Стрітення потрібно звернутися до історії. У давнину існувало свято Світел. Воно поєднувало Різдво, Богоявлення, поклоніння мудреців і весілля у Кані Галилейській. Основним святкування цього свята було сходження Світла світу, Сонця праведного – Ісуса Христа у світ. Сорок днів після цього святкували свято Стрітення, бо після сорока днів Ісуса принесли у храм, щоб здійснити обряд жертвування дитини Богові та очищення жінки, яка народила. Оскільки це було також «віддання» свята Світел (символічний спомин свята, під час якого здійснюється урочисте Богослужіння), то цього дня освячували свічки чи інші світла. Ці світла люди брали з собою і використовували вдома під час молитви. Якоїсь магічної сили цим свічкам, звичайно ж, не надавали, але з ними ототожнювали святкування приходу Христа, який є присутнім серед нас, як світло.
– Після освячення свічку слід нести додому запаленою чи можна одразу загасити?
– Свічку можна гасити. Адже вдома ми все одно будемо її загашувати і запалювати. Немає церковної вимоги нести запалену свічку аж поки не дійдемо додому. Суть цієї свічки полягає в тому, щоб супроводжувати молитву християнина. Наприклад, ввечері, коли родина збирається, запалити її і помолитися разом.
– Представники Православної церкви практикують щоденну домашню молитву тільки зі свічкою. Чи так само й в Українській греко-католицькій церкві миряни мають обов’язок молитися вдома зі свічкою?
– Такого обов’язку, я думаю, немає і в Православній Церкві. Це, радше, традиція молитися зі свічкою. І вона природна. Бо коли ми приходимо до церкви, то запалюємо свічки й молимося. Так само і додому переноситься цей звичай запалювати свічку. Оскільки Христос є образом світла, тепла, любові Божої, символом якої свічка і є, то люди собі запалюють, щоб мати відчуття присутності Христа під час їхньої молитви. Але це не є обов’язком.
– Якою має бути Стрітенська свічка? Обов’язково тільки воскова?
– Звичайно краще, коли вона воскова, від цього залежить якість свічки. Парафін та інші складники – штучні. Ми в церкві користуємося восковими свічками, бо вони є природним матеріалом, дарованим Богом, а не штучним, що його створили люди. Але принципової відмінності немає, якою є ця свічка: воскова чи парафінова. Бо спасає і допомагає не свічка, вона тільки є символом Божественної присутності й Божественної допомоги.
– А чи є якийсь особливий час, коли слід запалювати саме Стрітенську свічку? Відповідне місце, де її треба класти в той момент, де треба зберігати?
– Обов’язкових місць зберігання чи часу, коли потрібно запалювати цю свічку не існує. Є різні звичаї, пов’язані з цими свічками в нашому народі, але вони не мають церковних підґрунть. Їх навіть називають «громовими» і запалюють під час якихось нещасть. Але найкраще використання Стрітенської свічки – це щоденна молитва. Зібратися родиною разом, запалити її перед іконою і помолитися.
– Ви кажете, що ці свічки називають «громовими». Хіба вони справді оберігають дім від грому, лиха та злих духів?
– Оберігає не свічка, а – Господь. А свічка – це чергова нагода для людей зібратися і помолитися, вона лише додає урочистості до нашої молитви і відчуття Божої присутності, але не більше. Вона – символ, а не талісман. Часом людина собі уявляє, що запалить свічку, і та починає діяти. Такого немає. У християнстві є особистий зв’язок людини з Богом, коли Господь відповідає на наші молитви. Зі свічкою чи без, з водою, наприклад, чи без води. Звичайно, що через свічку і воду Господь також зсилає свої благодаті, але шле тим, які вірять і моляться. А не, до прикладу, ти живеш грішно, до церкви навіть не ходиш, але думаєш, що в тебе є магічна річ, яка оберігатиме тебе незалежно від твого духовного життя. У християнстві саме духовне життя є важливим, а все решта додаткове. Воно допомагає, але не заміняє Бога.
– Чи можна освячуватиту саму свічку щороку? Тобто зберігати її як сувенір, реліквію. Це, до речі, повинна бути одна чи одразу кілька свічок?
– Зазвичай щоразу освячуємо нову свічку, адже передбачаємо, що впродовж року використаємо її для молитви. Тобто ми не повинні брати постійно одну свічку і багаторазово додавати до неї енергії, яку потім можна використовувати як магічну паличку проти злих сил. Такого немає, це забобон.
Щодо кількості свічок, які треба освячувати, це залежить від кожної людини. Можна освячувати більше свічок, залежно від того, як інтенсивно і багаторазово людина молиться.
– Якщо в інтернет-пошуку задаєш, наприклад, «Стрітенська свічка», то першими в переліку статті про народні обряди та повір’я щодо такої свічки. Чому, на Вашу думку, у світських ЗМІ звертаються до народних звичаїв і нехтують коментарем священника чи богослова? Чи церква, своєю чергою, працює над викоріненням забобонів?
– Церква пояснює, що освячені речі не є магічними, але людська природа є така, що вона цікавиться магічним, бо так набагато легше, не потрібно робити якихось зусиль. Ти віриш, що у тебе є талісман, який тебе оберігає і тобі вже більше нічого не потрібно робити. Тому люди ходять до різних знахарів і ворожок. Бо хочуть дії, без власних зусиль. Але ми як християни не віримо, що без духовних зусиль кожного з нас будуть відбуватися якісь чудесні речі у нашому житті. Тільки тому, що ми принесли освячену свічку чи ікону додому. Це все діє абсолютно не так, а відповідно до нашої молитви, наших сподівань і нашої довіри до Бога.
Є така приказка між священниками: «Чого людина тільки не зробить, щоб до церкви не ходити»J. Тобто людина більше довіряє магічності й таємничості, аніж доброму щоденному християнському чи духовному житі, як є і в інших релігіях, що потребує від тебе певних зусиль, але натомість дає і сподівання на те, що Господь буде з тобою і допоможе.
– Насамкінець, що робити із недопалком від освяченої свічки?
– Найкраще його спалити, дати догоріти до кінця. Якщо хтось не знає, як це зробити самому вдома, то можна принести до церкви і віддати церковнику чи священнику, щоб вони це зробили. Важливо, щоб недопалок як освячена річ, не валявся по закутках хати.
Анна Микуляк
Джерело: Духовність
Повязані записи
