Можливо серед ваших рідних чи знайомих хтось вчинив самогубство. Якщо ж це не так, ви читали про такі випадки в новинах. Це питання може здаватись неактуальним на тлі всіляких світових катаклізмів та війни в нашій країні. Чи це так?
Статистика протвережує
Статистика стверджує про інше. Наприклад, серед зовнішніх причин смертності в Україні станом на 2021 рік найвищий показник припадає саме на навмисне самоушкодження. Через самогубство загинуло більше людей, ніж через транспортні нещасні випадки, отруєння чи утоплення і навіть напади з метою убивства чи поранення. Кількість самогубців також більша, ніж померлих від туберкульозу, ВІЛу чи паразитарних і інфекційних хворіб. Зрозуміло, що спроб вчинити суїцид було суттєво більше. Найбільша кількість смертей, спричинених самогубством в Україні, припадає на вік 35-39 та 50-59 років, проте спостерігається тенденція збільшення кількості смертей і у віці 15-19 років.
Питання самогубств в Україні набуло нового виміру від початку воєнних дій на Донбасі у 2014 й поміж військовослужбовців. Ще в 2017 році говорилось про те, що обсяг самовбивств сягає близько 20% усіх смертей військових, а їхня кількість у певний період сягала 2-3 випадків за тиждень. Враховуючи масштаби теперішньої фази війни, можемо усвідомлювати, що питання психологічної допомоги військовим не втратить своєї актуальності і після завершення війни.
Що каже Церква?
У питанні самогубства людей часто цікавить точка зору християнської Церкви щодо його фізичних і духовних аспектів. Багато людей стримувалось від фатального кроку, розуміючи, що смерть – це для самогубця лише двері до пекла. Тож упродовж віків самогубство вважається одних з найбільших гріхів. Однак питання суїциду виявилось не таким вже й однозначним. Зокрема, в 2009 році Українська Греко-Католицька Церква рішенням 47 сесії Синоду Єпископів прийняла Роз’яснення щодо Чину християнського похорону, яке визначає поховання різних категорій померлих, а серед них – і самогубців, відповідно до причин, з яких вчинено суїцид.
Про ставлення Католицької Церкви до самовбивства сайту «Духовна велич Львова» розповів ректор Львівської Духовної Семінарії Святого Духа УГКЦ, керівник Школи біоетики УКУ отець-доктор Ігор Бойко.
- Чи змінювався погляд Католицької Церкви на самогубство впродовж віків?
- Рішенням Бракаренського Собору 554 року самогубців визнавали публічними грішниками, яким відмовляли в християнському похороні, і ця думка побутувала аж до ХХ століття. Лише Кодекс Канонів Латинської Церкви 1917 року, а пізніше – 1983 року, перестають однозначно засуджувати самовбивць.
- Які саме пом’якшувальні обставини з’явились у цій справі?
- У 2002 році з’являється Катехизм Католицької Церкви, в якому виразно говориться про те, що не лише важкі психічні розлади, але й «тривога чи великий страх перед випробуванням, стражданням і тортурами можуть зменшити відповідальність самогубця» (н. 2282). «Не слід втрачати надію на вічне спасіння людей, які заподіяли собі смерть. Бог може їм дати, лише Йому відомими шляхами, нагоду для каяття. Церква молиться за людей, які відібрали собі життя» (н. 2283). Однак це не скасовує попереднього досвіду Церкви, який у цілому сприймає самогубство як великий гріх.
- Через що відбулась ця зміна в поглядах церкви?
- Церква починає краще розуміти, що бувають різні причини самогубства. Це явище досліджується психологами і соціологами. З’являється розуміння того, що інколи вчинити самогубство може й звичайна здорова людина, яка перебуває під значним тиском зовнішніх обставин, або через певні внутрішні переживання.
- Інколи можна почути думку, що самогубець може розкаятись в момент суїциду?
- Церква вірить, що Бог лише відомими Йому шляхами може дати нагоду спасенного каяття для самогубця. За свідченням святого Жана Віаннея, останньої думки самовбивці, яка може бути моментом справді щирого розкаяння перед Богом, ніхто, окрім Нього, не буде знати. Тому я хочу вірити, що Господь Бог дає людині навіть в останній момент її життя нагоду для того, щоби переосмислити свій вчинок, і, можливо, навіть нагоду покаятися за нього. Але ми не можемо про це знати, ми можемо лише молитися за цю душу і довіряти її в руки Божі.
- У Кримінальному кодексі України є 120-та стаття «Доведення до самогубства». В ній вказується, що до самогубства може довести шантаж, погрози, психологічний чи фізичний тиск на людину. Такі діяння караються обмеженням чи позбавленням волі до 10 років.
- Церква також не ігнорує цього питання. Особи, що доводять до самовбивства, є співучасниками у злі та несуть спільну відповідальність за вбивство, тож чинять важкий гріх. Людина має гріх навіть тоді, якщо не запобігла суїциду через свою бездіяльність чи байдужість.
- Чи може така особа покаятися?
- Так, може. Але покута, яку накладе священник, має бути також відповідною до вчинків чи намірів людини. Тобто не буде достатньо лише сказати помолитися певні молитви як покуту – але я би, наприклад, в цьому випадку рекомендував такій особі, щоби вона все своє подальше життя могла робити все можливе для того, щоби допомагати людям, які є в стані депресії, допомагати людям, які не мають жодної підтримки. Тобто ти мусиш від цього моменту, коли ти усвідомлюєш свій гріх, коли настає в тебе щире каяття, змінити твою поведінку і робити все для того, щоби стати на захист людського життя.
- Що нам треба змінити, щоб самогубств було менше?
-
- Суспільство має цікавити в першу чергу не те, як ховати самогубця або чи можна молитися за самогубців. Краще думаймо, що ми можемо робити, аби запобігати причинам самогубства. Самогубство чинять особи, які є поруч нас. Це люди, які нам рідні або близькі; це можуть бути наші сусіди, це може бути хтось у нашій родині. І тому важливо побачити поведінку тої людини, коли вона є чимось стривожена, коли її щось в житті лякає. Деколи людина може навіть говорити, висловлювати думку про самогубство. Важливо почути цей дзвоник, цей сигнал. І спитати: «Чому ти так думаєш? Як я можу тобі допомогти? Яким чином з тобою бути поруч?» І в такий спосіб ми можемо спробувати запобігти.
- Отже, найкращі ліки від самогубства – це небайдужість?
- Причини, що спонукають до самогубства є різними; коли це стосується підлітків, це може бути способом привернути до себе увагу або проявом певної маніпуляції; але кожна з цих причин так чи інакше проявляється у поведінці. Тому важливо не бути байдужими до людей, якщо це якісь депресії, розчарування, пригнічення, страхи чи тривоги – важливо могти це вчасно зауважити і поділитися теплом уваги і турботи.
* * *
Саме цю мету має Всесвітній день запобігання самогубствам, що відзначається щороку 10 вересня. Він присвячений пошуку причин і розв’язання проблеми суїциду. Цьогоріч у Львові до цього дня провели конференцію «Ти не самотній», учасники якої працювали над концепцією міської програми із запобігання самогубств.
Одним із перших її кроків є створення центрів ментального здоров’я при медичних закладах. Два таких Центри ментального здоров’я вже діють у Львові – у консультативній поліклініці міської дитячої лікарні (лікарні святого Миколая), що на вул. Орлика, та у 5-тій міській лікарні, що на вул. вул. Чупринки. Тут розбирають і оцінюють кожну ситуацію, діагностують стан психіки та обирають способи терапії та різнопланової допомоги. В умовах повномасштабної війни така підтримка є особливо актуальною, адже від порушення психічного здоров’я зараз страждають як воїни на передовій, так і жителі, здавалося б, мирного міста.
Повязані записи
