«Чи можуть соціальні мережі сьогодні замінити живе спілкування у Церкві? Якщо так, то чим це загрожує сучасній людині у її особистісному намаганні налагодити діалог з Богом?».
Однією з характерних ознак нашого XXІ століття вже стала його надмірна техногенність – насичення та перенасичення технічними засобами, мета яких не просто полегшити життя людей, але внести в це життя певний елемент розваг. Люди з величезною легкістю проміняли вміння рахувати «про себе» на калькулятор, а нагоду написати реферат із літератури без жодних докорів сумління замінили на можливість «стягнути» потрібний текст з Інтернету. Чимало молоді буквально лягають спати та прокидаються з планшетом чи смартфоном у руках, потрапивши в залежність від технічних новинок. Знайти межу між нормою та патологією стає чимдалі простіше: норма зникає.
Як священик, який проводить чимало часу в мережі, я неодноразово отримував повідомлення з питанням, коли вже Церква нарешті дозволить сповідь по Скайпу.
Це свідчить про те, що людям нашого часу надзвичайно важливо перенести власне духовне життя в площину вже звичного їм віртуального існування. Невже «сповідь по Скайпу» потрібна тому, що хтось не має фізичної змоги зустрітися зі священиком? Ні, звісно. Священиків сьогодні вже стільки, що здається їх не набагато менше за парафіян. Особливо часто думаєш про це, коли намагаєшся знайти парафію 🙂
Справа в іншому. Люди намагаються принизити вартість Таїнств для того, щоб отримати певну ілюзію контролю над ними. Їм приємно знати, що цей невеличкий пристрій в кишені не просто допоможе спланувати день, розібратися з поточними справами, але й вирішить усі проблеми в духовному житті. В даному випадку, духовне життя спрощується настільки, що може стати одним із додатків на планшеті, займаючи своє місце між «Енгрі бьордс» та «Інстаграмом». Хоча, в дійсності, правильне духовне життя повинне стати основним напрямком життя людини, визначати всі її стремління та вчинки.
Соціальні мережі – це чудовий інструмент комунікації. Найкращий з можливих. Із його допомогою можна проводити унікальну місіонерську роботу, організовувати позацерковне служіння, зрештою – об’єднати церковну общину в позабогослужбовий час, чи тримати постійний зв’язок не тільки зі священиком, але й з кожним членом християнської общини зокрема. Але не варто сподіватися отримати від сучасних технологій те, що в принципі їм не властиве. Знаєте анекдот: – Скажіть, а чим відрізняються ці два телефони? – Тим, що це – МР3-плеєр, а це – фотоапарат …
Так ось, Церква – це не видимість, не ілюзія правильного життя, а цілком реальне, правильне життя людини. Його не можна зімітувати так само, як не можна вирізати з картону щось схоже на пігулку, з’їсти це та вилікуватися. Для того, щоб таке спрацювало потрібно багато інших об’єктивних умов. Все набагато складніше. З одного боку, для початку налагодження повноцінного діалогу з Богом людині не потрібен навіть священик, не те, що Фейсбук. А з іншого, навіщо ризикувати знаючи, що мало якому подорожньому вдалося пройти пустелею одному, і при цьому не загинути?
Тому, одним із завдань, що стоять перед сучасним священиком чи місіонером – це проповідь реального життя. Це слова про те, що дітям, як і багатьом дорослим, потрібно нарешті подорослішати, і в жодному разі не намагатися перенести реальність свого життя до соціальних мереж. Це хибний шлях, у якому ми не тільки не знайдемо щастя, бо його там немає, але й ще більше заблукаємо. Погодьтесь, що людина, яка цінує свій телефон більше за тих, кому вона може з його допомого зателефонувати – виглядає як мінімум дивно. Але таких у нас тепер – більшість.
Потрібного говорити про те, що навіть віртуальні гріхи – це теж гріхи. Потрібно говорити, що обійняти людину набагато цінніше за сотні слів, залишених на її «стіні», а звичайна усмішка вартує більше тисячі «лайків». Соціальні мережі не є вирішенням проблем. Найчастіше, вони і є цією проблемою. Тому, щоб уникнути її в майбутньому, намагайтесь проводити більше часу не з планшетом, а з молитовником, і не в ВКонтакті, а в храмі Божому. Звісно, якщо не боїтеся ризикнути, обмінявши сотні незнайомих «френдів» на кілька справжніх друзів.
Пригадуєте відомий принцип «бритви Оккама»? «Не потрібно помножувати сутності без особливої потреби». Якби Вільгельм Оккам жив у наш час він, безумовно, записав би ці слова маючи на увазі виключно наше віртуальне життя та наших віртуальних друзів.
Дякую за увагу. 🙂
прот. Євген Заплетнюк
До теми: Бог живе у Фейсбуці?
Повязані записи
