У Євангелії від Марка ми читаємо розповідь про зцілення розслабленого. Головною темою суперечок при цій події стало те, чи може Син Людський прощати гріхи. Хотів би звернути увагу на декілька аспектів. Перше – що таке прощення гріхів, і хто їх прощає? Ісус Христос говорить: «Син Чоловічий має владу на землі гріхи відпускати» (Мр. 2,10). Якщо ми думаємо, що Господь може прощати людині гріхи тільки під час Таїнства Сповіді, то такий підхід до питання є дуже формальним і формалізованим. Але це не так. Адже Бог є абсолютно вільним у своїй владі. Бог прощає гріхи не тоді, коли ми якимось обставинами, правильною формулою чи обрядом змушуємо Його, а тоді, коли Він захоче. Прощати нам гріхи чи не прощати – це вільний вибір Господа Бога. З Євангелія відомо про те, що Господь хоче нам прощати гріхи. Бог не прощає гріхи тільки в тому випадку, якщо людина не кається, якщо вона закриває себе від Бога.
В історії Церкви, особливо впродовж першого тисячоліття, ніколи не було такого, щоби за якісь повсякденні речі людина приходила на Сповідь. Покаяння завжди було винятковим для людей, які тяжко згрішили, які відступили від Заповідей Божих. Дорогі брати і сестри! Ми з вами не повинні думати, що нібито за кожну нашу провину обов’язково потрібно йти сповідатися. Потрібно каятися у своєму серці, потрібно молитися, потрібно і самим прощати інших. Адже у молитві «Отче наш» ми говоримо: «Прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим». Отже, другий важливий аспект полягає в тому, що ми, люди, як Образ і Подоба Божа, маємо владу прощати гріхи, які вчинені проти нас нашими ближніми. Це є надзвичайно важливо, адже, якщо ми не прощаємо своєму ближньому, то не отримаємо прощення від Бога. Гріх, який вчинений перед людиною, має прощати людина. Адже існують гріхи проти Бога, але є гріхи, які ми вчиняємо проти людини. Якщо людина згрішила проти свого ближнього, то не правильно буде одразу йти до Церкви і сповідатися, аж допоки ми не попросимо прощення у свого ближнього. Якщо ж ми згрішили перед Богом, тоді і перед Ним потрібно каятися. Якщо ж згрішили перед своїм ближнім, то спочатку потрібно, щоби він нас простив. Якщо ж наш ближній нас не прощає, то потрібно шукати спосіб, потрібно виправлятися, просити його про це прощення.
Третій аспект, який є дуже важливий у цьому євангельському уривку, – це віра. Адже Господь, бачачи віру тих людей, які принесли розслабленого, прощає гріхи. В чому полягає наша віра? Бо дуже часто буває так, що наша віра проявляється тільки тоді, коли нам потрібно у Бога щось попросити: здоров’я, добробуту чи захисту під час цієї страшної війни. Якщо ми у Господа тільки просимо, то це, звісно що, неправильно. Адже цим обмежується наша віра. Друзі розслабленого чоловіка постають прикладом такої віри, яка є дієвою. Через віру людина має не тільки просити, але і діяти, відповідно до своєї віри. Адже, як читаємо у євангельському уривку, ці люди піднялися на дах, розібрали його, тим самим врятували людину. Ось приклад віри, яка зрушує гори.
прот. Андрій Дудченко, священик Спасо-Преображенського собору ПЦУ (м. Київ)
Повязані записи
