Сьогодні хотів би пригадати приклад відомого психолога і філософа Віктора Франкла, який пройшов через концтабір і спостерігав за тим, як в ньому перебували різні люди. Йдеться не про концтабір, а про важкі випробування, які переживає людина. І ось він побачив, що найшвидше ламалися ті люди, які з дня на день чекали визволення. Натомість, дочекалися кінця концтабору ті, які розуміли, що це може бути довго, які концентрувалися на тому, що можна зробити тут і тепер. Саме вони вийшли з неволі і потім жили.
Ми з вами пережили і певну ейфорію від перемог нашої Армії, пережили і тривогу. Тому важливо зрозуміти, що ми не знаємо скільки часу буде тривати ця війна. Знаймо одне, що вона буде тривати доти, доки ми не купимо нашу свободу. Вона буде тривати рівно стільки, скільки потрібно. Натомість, думати потрібно не про це, а що я можу зробити тут і тепер. Тому друга порада в ці важкі часи – це щось робіть. Найперше – сумлінно виконуйте обов’язки свого стану. Так, це є війна, де фронт різний, а тил – це непросто тил, а свого роду фронт, який підтримує фронт вогняний. Сумлінно виконуйте обов’язки свого стану: учень має вчитися; вчитель має навчати, викладати; мама – пильнувати і годувати своїх дітей. Так, багато хто кинувся волонтерити, допомагати біженцям тощо. Але, знову ж таки, коли ти це робиш відразу, то виснажуєшся, а потім приходить якесь спустошення. Найперше – виконуйте обов’язки свого стану. Якщо ти бізнесмен, то працюй якнайкраще, створюючи робочі місця. Існують речі, які від нас не залежать, але є речі, за які ми відповідальні. Це дуже важливо зрозуміти. Важливо є не залишати в своєму дні пустого місця, тобто не бути просто спостерігачем чи глядачем, переглядаючи стрічку новин.
Війна – це головна новина. І тому менше читайте новини, про потрібні і дотичні до вас новини ви обов’язково дізнаєтеся, для цього не потрібно витрачати години часу, достатньо декількох хвилин. Натомість, переживайте, моліться, перетворюйте свою тривогу у молитву. Маєте вільний час – допомагайте. Звичайно, завжди моліться. Бо, дивлячись, ми на події не впливаємо, ми, немовби, стаємо паралізованими новинами. Натомість, ми можемо впливати на ситуацію, ми можемо контролювати її тільки тоді, коли ми молимося, і коли ми щось робимо. Але, якщо вже і сидите в мережі, то зробіть добру справу – не публікуйте забагато, зокрема інформацію, в якій ви самі не переконані. Перед тим, як щось опублікувати, подумайте про те, а чи воно щось змінить, чи має воно якесь значення. Дуже часто через різні, нібито патріотичні пости, губиться і стає недосяжною навіть потрібна інформація. Отже, не десять разів, а сто разів подумайте про те, чи вартує публікувати ту чи іншу інформацію. Нічого не робіть у емоційному збудженні, бо завдяки емоціям нами маніпулюють.
Перестаньте нарікати і жалітися на NATO чи Європу, адже робиться дуже багато. Ніхто нам нічого не мусить. Звичайно, тут йдеться про те, що під питанням стоїть існування всього людства, але в тому, що ми переживаємо, до певної міри, є і наша провина. Ми теж мусимо за щось розраховуватися. Ні на кого не нарікайте. Не вимагайте забагато, але завжди вмійте подякувати за те, що маєте. Думайте про те, що ви можете зробити тут і тепер, а майбутнє віддамо у руки Божі. Перемога буде!
прот. Ігор Цмоканич, сотрудник храму Успіння Пресвятої Богородиці Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ (м. Дрогобич)
За матеріалами відеоблогу прот. Ігоря Цмоканича для ресурсу «Варто – Галицькі Новини»
Повязані записи
