Чи соромно боятися? Чи соромно мати страх? Ми ж захоплюємося безстрашними, сміливими. Але, до речі, безстрашний – це не завжди означає сміливий. Бо сміливий – це не той, хто немає страху, а той, хто його використовує, хто через нього переступає. Бо страх – це одне із таких внутрішніх гальм, один із запобіжників. І, знаєте, невідомо, що гірше: людина, яка опанована страхом, чи яка взагалі немає страху, і через те дуже часто не рахується з небезпекою, наражаючи на небезпеку не тільки себе, а й тих, які знаходиться поруч. Страх, зрештою, як і біль, на щось вказує. Біль в організмі – це, немовби, сигнал, подібний до того, який вмикається у автомобілі тоді, коли закінчується бензин чи перевищена швидкість. Так же само і зі страхом, але ми можемо говорити про те, що є різні страхи. Є страхи, які вбивають у нас людину. Наприклад, дуже часто страх перед смертю перетворює нас на тварин, коли ми хапаємося за життя. Дуже часто він пробуджує в нас тварин. Страх перед смертю дуже часто робить нас жорстокими. Ми забуваємо про якусь мораль, про співчуття. Ми виживаємо. І це виживання перетворює нас на хижаків, де правий той, хто сильніший. Натомість, існує і інший страх, який потрібно мати, – це страх змарнувати життя, витратити його тільки на себе. І якраз страх проіснувати, але так і не жити, спонукає нас рухатися. Він спонукає нас задуматися над тим, що справжнє, що вартує. Страх змарнувати життя вчить нас правильно вибудовувати пріоритети.
І тому надзвичайно важливо є спішити жити, шукати, сумніватися у тому, а що є це справжнє, що існування перетворює у життя? Що є те справжнє, над чим навіть смерть немає влади? Часто буває так, як у фільмах жахів, – ви всі помрете. Так, ми всі помремо. Біда у тому, що, насправді, не всі живуть. І про це вартує пам’ятати. А з цього боку не важливо скільки довелося прожити, а важливо те, чи ми взагалі то жили. А ми живемо тільки тоді, коли любимо, коли долаємо свої амбіції, коли долаємо цю жалість до себе, яка завжди нас тягне до низу. Протиотрутою проти смерті є саме любов. Потрібно любити те, що робиш, а робити те, що любиш. Любити і бути любленим – це те, що робить нас людьми. Не бійтеся смерті! Бійтеся змарнувати життя.
прот. Ігор Цмоканич, сотрудник храму Успіння Пресвятої Богородиці Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ (м. Дрогобич)
За матеріалами відеоблогу для ресурсу «Варто – Галицькі Новини»
Повязані записи
