У недільному Євангелії ми читаємо розповідь про оздоровлення слуги сотника. Вважаючи себе негідним прийняти Христа у власному домі, сотник став гідним прийняти Спасителя у власному серці. Будучи наділеним владою, сотник не показує свою гординю, а з великою вірою і покаянням взиває до Ісуса, щоб оздоровив слугу. Приклад сотника вчить нас, що істинно віруючі люди бачать свої недосконалості, немочі, і щиро просять у Господа прощення за свої гріхи. І промовив Ісус до сотника: «Йди, хай тобі станеться за твоєю вірою!» (Мт.8,13). Отож, наповнюймо своє серце вірою, і Бог миру завітає і до нашого дому. Про те, що таке справжня віра, про образ сотника, як приклад людяності і смирення для нас, людей ХХІ ст., та чому нецерковні люди подекуди у своєму серці мають глибшу віру, розмірковує сотрудник храму Успіння Пресвятої Богородиці Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ (м. Дрогобич) протоієрей Ігор Цмоканич:
«Дорогі брати і сестри! З року в рік вже майже півтора тисячі років Церква читає або переживає Євангелія. Більшість із нас чує ті євангельські уривки, які читаються в неділю. Ось зараз ми почули про віру римського сотника, якій здивувався сам Господь. І ми про це чули і рік тому, і декілька років тому, і, здається, що кожного разу ми чуємо одне і теж. Але ми змінюємося, змінюється і час, і Євангеліє набирає нового звучання, нового значення для кожного із нас у тих обставинах, які ми переживаємо зараз. Тож, давайте спробуємо прочитати, пережити це Євангеліє в тому контексті, який ми переживаємо зараз.
Отже, ми почули розповідь про римського сотника. Скоріше за все, він був язичником, хоча, можливо, приглядався до віри юдеїв, бо недарма він збудував їм синагогу. Хто ж такі римські сотники? Римське військо трималося саме на таких сотниках, на центуріонах. Він мав під собою сто солдатів. І це був непросто вояка, а насправді той, хто мусів забезпечувати дисципліну у своєму війську, видавати накази. Він перетворював це скупчення людей у боєздатну одиницю. А це тримається не тільки на страху, а найперше на довірі до командира. І ось цей сотник був добрим командиром. Судячи по тому, як він ставився до свого раба, можемо припустити, як він ставився до своїх солдат. Він про них дбав, адже вони не були для нього витратним матеріалом. Римський сотник командував, але вмів і мусів підкорятися. Так, все трималося на дисципліні, а дисципліна трималася на довірі. І достатньо було слова, щоб наказ був виконаний. Зрештою, у війську і дотепер все на тому і тримається, що кожний має свою зону відповідальності. Завдання солдата полягає не в тому, щоб розуміти накази командира, адже він не має пояснювати, але, щоб виконувати наказ. Його немає цікавити, що є за ним чи збоку, адже він має свою зону відповідальності. Власне, військо тримається на послуху, народженому довірою.
І ось таким був римський сотник. Але також знаємо і про те, що він був дуже людяним, бо переймався за свого раба, який захворів. І це також нас вражає. Це була неймовірна людяність, як на той час. І ось цей сотник, скоріше за все, належав до язичників. І саме він збудував для юдеїв синагогу. І ось цікаво, що юдеї прийняли цю синагогу, немовби примруживши очі на те, що він язичник, але задля ритуальної чистоти, вони не зайшли до його хати, щоб не осквернитися. Але тим не менше, вони принижують себе і просять Ісуса почути його. Ісус каже до нього: «Я прийду й оздоровлю його» (Мт.8,7). Тоді сотник у відповідь мовив: «Господи, я недостойний, щоб ти ввійшов під мою покрівлю, але скажи лише слово і слуга мій видужає» (Мт.8,8). І, власне, це була віра, якій здивувався сам Господь. Ісус побачив у римському сотнику основні ознаки віри, яких бракувало тим юдеям, які, немовби, приватизували собі віру. Так, вони сумлінно виконували всі ритуали, приписи, але в тому всьому бракувало справжньої віри. Бо що таке віра? Найперше, віра – це довіра. Віра – це послух, як скажімо у війську. Віра – це людяність. Саме це здивувало Ісуса. І, власне, це віра, яка зробила чудо, яка дозволила Ісусу зробити чудо.
І ось сьогоднішнє Євангеліє нагадує нам про дуже багато важливих речей. Знаєте, ми дуже часто осуджуємо нецерковних людей. Щоправда, дуже часто ми приймаємо від них пожертви, але продовжуємо поводитися лицемірно, як ці юдеї, які прийняли синагогу, але не заходили до дому цього жертводавця. Дуже часто віра для нас ототожнюється з ритуалами, обрядами, звичаями, традиціями, але справжню віру ми можемо побачити у тих, яких ми осуджуємо, у людей нецерковних. Їхня віра щиріша, вона дуже часто супроводжується людяністю, яка перекриває багато гріхів. Дуже часто у нецерковних людях ми можемо побачити це довір’я, цей послух, як у римського сотника, і цю ж саму людяність. І, на жаль, дуже часто ці нецерковні люди є такими через те, що хтось приватизував собі духовність, що хтось вважає, що тільки його духовність є правильною, канонічною. Дуже знаковим є те, що цей уривок про сотника лунає під час війни. Цей уривок лунає, коли ми згадуємо Всіх святих українського народу. А всі святі українського народу зараз одягнуті в піксель. У наших солдатів ми можемо побачити віру, яка тримається на послуху, довірі і людяності. А ми повинні постійно молитися за наших воїнів, які зараз є святими нашого народу, які дають нам урок віри, довір’я, послуху і любові».
Підготувала Юліана Лавриш
За матеріалами відеоблогу для Фейсбук-сторінки Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ
Повязані записи
