Є одна правда, віра істинна, яка полягає в тому, що Бог – справедливий суддя, який за добро винагороджує, а за зло карає. Ця істина присутня у більшості світових релігій, і ця істина про справедливість. Тобто, якщо існує справедливість, якщо в цьому світі є сенс, то це правило повинно працювати. І найбільшим викликом для віри часто є те, що воно так просто не працює. Часто можемо побачити, як праведники страждають, віддаючи своє життя.
Хтось підмітив, що велика несправедливість цієї війни полягає в тому, що з нашого боку, насправді, гинуть найкращі. По кількості геніїв, креативу і талантів Україна, напевно, у світі на першому місці, але в цих списках загиблих, які ми читаємо, про які ми чули цього тижня, якраз багато саме таких. Натомість, і це не буде перебільшенням сказати, з іншого боку гинуть далеко не найкращі. І так, це, насправді, кидає великий виклик, бо з людської точки зору, земної точки зору це важко прийняти, а радше, неможливо прийняти. Це викликає обурення, зокрема, коли ти чуєш про загибель активіста в Києві, який не збудував дім, але збудував громаду. А також, коли чуєш про загибель сина священика, який, насправді, спішив жити, і, насправді, жив. А з іншого боку ти виходиш і бачиш людей, які бояться, які втікають, які здорові, але не на фронті. Це також є якось несправедливо і перед Богом, і згідно із законодавством. Але в таких моментах я сам собі нагадую, що серед цього всього божевілля і несправедливості останнє слово за Богом. Це мені допомагає все це пережити. У цьому є якийсь глибокий сенс.
А з іншого боку, коли дивишся на усміхнені, красиві обличчя загиблих Героїв, то розумієш, що якраз вони живуть. І ти згадуєш євангельські слова: «Бо хто хоче спасти свою душу, той її погубить; а хто погубить свою душу мене ради та Євангелії, той її спасе» (Мр.8,35). Людське життя, як зерно. Зерно, по своїй суті, має два варіанти: або воно зогниє і пропаде серед гною, або, все ж таки проросте, і породить інше життя. І ось, коли чуєш про цих Героїв, ти знаєш, що кожне зернятко народжує сотні, тисячі інших Героїв. Так, помирають всі. Біда в тому, що не всі живуть. Гірше за смерть – життя в страху, життя витрачене тільки на себе. Насправді, смерть наших Героїв – це не виклик віри, а, навпаки, – свідоцтво віри, свідоцтво того, що не все визначається матеріальними інтересами чи амбіціями. Адже існує щось більше, і це більше цього вартує. Вони не вмирають. Вони живуть. Вони переходять до великого життя. Хоча хотілося би, щоб вони жили і діяли серед нас. Але це вже залежить і від нас, від нашої сопричасності тим подіям, від нашої відповідальності. Від нас залежить скільки їх залишиться живими. Герої не вмирають!
прот. Ігор Цмоканич, сотрудник храму Успіння Пресвятої Богородиці Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ (м. Дрогобич)
За матеріалами відеоблогу для ресурсу «Варто – Галицькі Новини»
Повязані записи
