Ми як християни дуже часто говоримо про вдячність. Про те, чи потрібна Богу наша подяка, про приклади вдячності у Старому Завіті, про те, як правильно виявляти вдячність, розповідає викладач Львівської православної богословської академії ПЦУ протоієрей Іван Голуб.
Чи потрібна Богу наша подяка?
Наш Небесний Отець, всемогутній і звершений, не потребує від людей подяки і приношень. «Ти Господь мій і добра мого не потребуєш», – каже пророк Давид. Але кожен із нас усе одно повинен відчувати вдячність до Господа. Через уміння бути вдячними ми удостоюємось багатьох Божих ласк і щедрот. Адже не дарма в церковнослов’янській мові є слово «благодарність» – тобто всі, хто вміє бути вдячним, благо дарує, добро.
Приклади вдячності знаходимо ще у Старому Завіті
Першим серед людей виявив вдячність Богові праведний Авель. Він знав і справедливо міркував, що Бог дав йому життя і все, що він мав на землі. Тому й хотів подякувати за все це Богові. І ця жертва Авеля була приємною Всевишньому. «І споглянув Господь на Авеля і на дар його» (Бут.4.4), – говорить Святе Письмо. Ці слова підтверджують, що Бог приймає дари тільки від тих, хто приносить їх із вірою, побожністю та з добрими намірами. Другий епізод вдячності Господеві показав нам Ной. Після потопу він знайшов благодать у Бога, приніс свою подяку Господу, Який врятував його з родиною від загибелі, поставив жертовник і на ньому приніс подячну «жертву всепалення» (Бут. 8.20), і «благословив Бог Ноя і синів його» (Бут. 9.1). Ці слова також свідчать про те, що Богові приємні добросердечність і вдячність, бо ці дві чесноти вказують на віру людини у Бога. Завдяки цим чеснотам людина визнає Бога єдиним Творцем, Промислителем і Добродійником усього, що нас оточує. Після Ноя жертовники Богові ставили Авраам, Ісаак, Яків, Ісус Навин, Гедеон і Самуїл. Про ці Старозаповітні жертви згадується у Святій Літургії святого Василія Великого, де після перенесення дарів читається молитва: «Зглянься на нас, Боже, і подивись на цю службу нашу, і прийми її, як приймав Ти дари Авеля, жертви Ноя, всепалення Авраама, священні жертви Мойсея і Аарона, мирні жертви Самуїла».
Отримавши зцілення, відкрив своє серце Христу
Також і Святе Письмо Нового Заповіту подає нам приклади вдячності Богові. Найпершим прикладом є прокажений самарянин. Цей чоловік не будував жертовників, не жертвував тварин, не приносив дарів, але жертвував Богові свої серце і душу. Його серце, оцінивши зроблене добро, зворушилось, і самарянин приніс щиру подяку своєму лікареві, тобто Христу. Сокрушенність серця і вдячність Богові за зцілення відкрили йому уста і навчили подячних слів. Адже Псалмопівець говорить, що «серце сокрушенне і смиренне є приємне Богові» (Пс. 50,19), тому і прийняв Господь Ісус Христос словесну подяку, як чисту жертву, як всепалення, і сказав йому: «Іди, віра твоя врятувала тебе» (Лк. 17.19). Богонатхненний апостол Павло був вдячний Богові, Який покликав його і показав його Апостолом і проповідником Євангелія. За Христа він волів не тільки страждати, але навіть вмерти (Флп. 1,23). Про вдячність Богові апостолів так само є згадки у Святій Літургії у молитві, яку ми вже згадували. Вдячність вінчає людину славою і честю та спрямовує до неба наші нові прохання. Тому святий Іоанн Золотоустий говорить: «Коли Бог бачить когось вдячним за попереднє, то посилає йому ще більші дари…»
Як правильно виявляти вдячність?
Вдячність повинна виходити із серця людини, і серце має підказувати, як діяти. Дуже часто тому, хто зробив нам добро, досить почути «дякую» чи відчути потиск долоні. Головне – аби ця вдячність ішла від серця. І не обов’язково, щоб її проявляти, робити дорогі дарунки, давати гроші, вдаватися до послуг, використовуючи власне службове становище. Вдячна людина – довірлива, смиренна, весела, оптимістична. Вона любить життя, постійно в доброму гуморі. Вдячна людина радіє добром, бо його вона переживає. А дякуючи, признає іншим, що вони добрі, й тим самим заявляє їм, що вона їх любить та цінує. Вдячність викликає бажання робити нові добрі діла. Але вона не повинна перетворитися на стосунки «ти мені, я тобі». Преподобний Ісаак Сирін говорить: «Вдячність того, хто приймає, спонукає того, хто дає, давати ще більше. Хто не вдячний за мале, той і у великому брехливий і несправедливий. Провідником дарів Божих до людини є серце, яке безперестанку рухається до вдячності, а провідником спокус у душі є думки, які схиляють до нарікання. Уста, що завжди дякують, приймають від Бога благословення, і у серце котре перебуває у вдячності, сходить раптова благодать». Слід запам’ятати: ніщо так дешево не здобувається, як вдячність, і одночасно ніщо так дорого не ціниться, як вдячність. Для вдячності немає маленьких і великих справ. Вдячність маємо відчувати за поданий стакан води, за допомогу знайти потрібну вулицю, за гарно поремонтоване взуття чи смачну булочку пекарні. А як важливо зберігати довічну вдячність своїм батькам! Шанувати батьків – це поважати їхній авторитет, любити, не кривдити ані словами, ані вчинками, допомагати і молитися за їхнє здоров’я. Дуже часто люди хибно думають, ніби вдячність треба проявляти до чужих, а свої, мовляв, і так знають моє ставлення до них. Та коли людина буде приємною і ввічливою у гостях чи на людях, але грубою та черствою вдома, то чи не буде вона подібною до фальшивої ляльки, до лукавого фарисея? Втім, найважливіше для кожної людини – це бути вдячною Богові: за створений Ним прекрасний світ, за змогу радіти і любити. Бо невдячність – важкий порок. Святе Письмо наголошує: якщо у світі охолоне любов (Мф. 24,12) і зникне таке поняття, як вдячність, то настануть останні дні. «Люди будуть самолюбні, сріблолюбні, зарозумілі, горді, лихослівні, батькам непокірні, невдячні, непримиренні, нестримані, жорстокі, ненависники добра, наклепники, зрадники, зухвалі, пихаті, більше розкошолюбні, ніж боголюбні, що мають вигляд побожності, а сили її зреклися» (2 Тм. 3.2 – 5).
Повязані записи
