Нерідко ми чуємо таке гасло: «Україна понад усе!». Також чуємо і таке гасло: «Бог і Україна». Як велично звучать ці слова. І, справді, наша Україна має великі цінності, має корисні копалини, має родючі чорноземи, має ліси, має сади. І все це – велика цінність. Але, найбільша цінність – це сам український народ. Коли ми говоримо про те, що із України вивозять ліси, то це, звісно, є великою втратою, але найбільша втрата – це те, що ми втрачаємо свій український народ, який масово виїжджає у ті чи інші країни. Сьогодні ми бачимо, як Україну покидають люди, які тут народилися, які тут виховувалися, які тут здобували освіту. Це, звісно, що лікарі, науковці, просто добрі спеціалісти, які сьогодні навіть цілими сім’ями виїжджають туди, за кордон, і там своєю працею, своїм інтелектом, своїми знаннями і вміннями розвивають економіку інших держав. І коли ми над усім цим задумуємося, тоді виникає запитання: а чому так? Хто в цьому винен? Якщо порівняти нашу українську землю із землею інших народів, то всі знають про те, що наша земля родюча, наша земля Богом благословенна, наша земля цікава для багатьох іноземців. Але чомусь стається так, що ми мусимо їхати за кордон і працювати там. Хто в цьому винен? Де причина?
І, власне, якщо проаналізувати історію нашого українського народу з дня проголошення Незалежності України, то можемо припустити, що, можливо, з самого початку допущені якісь помилки, можливо відразу зроблено щось не так. І, звісно, якщо проаналізувати, – то це правда. З самого першого дня і до сьогодні, впродовж тридцяти років, ми, українці, не зуміли зібратися всі разом на спільну, щиру, подячну молитву до Бога за те, що Він дарував нам Незалежність без краплі крові. За Україну пролито багато крові і цього століття, і минулих століть, але, 24 серпня 1991 року, Бог дарував це нам, і ми, як Його діти, мали би схилити свої голови у щирій, подячній молитві. Ми цього не зробили. Що відбувається далі? Закони, які приймаються в нашій українській державі, дуже часто суперечать законам Божим. І це ми бачимо скрізь і всюди. Наприклад те, що Україна належить до числа тих держав, де вільно дозволяється робити аборти, і за період Незалежності тридцять мільйонів дітей вбито в утробі матерів, а це, власне, говорить про те, що наша земля скроплена кров’ю невинних младенців. Це дозволено, але цього не дозволяє Божий закон. Так же само ми маємо знати про те, що війна людини проти людини завжди є наслідком гріха війни людини проти Бога. В Україні вже сьомий рік триває війна. Хто винен у цій війні? І, звісно, що якщо проаналізувати те, яким є наше життя, як ми живемо, що ми робимо, то, відповідно, ми можемо зробити висновок, що причиною цього є гріх народу, який не завжди живе так, як цього хоче Господь. І ось, якщо проаналізувати ці тексти, ми повинні зрозуміти, що не Бог забув нас, а ми забули Бога. Не Бог сьогодні відвернув лице Своє від нас, а ми відвертаємося від Нього. І саме це часто є причиною наших бід, наших нещасть, наших негараздів. Коли в нас є всі блага, коли в нас є необхідні умови для життя, то за це ми повинні дякувати Богові і служити Йому, але, якщо ми це не робимо, то, відповідно, накликаємо на себе гнів Божий. Нам, християнам, українцям, треба спільно вознести покаянну молитву, просячи прощення у Господа.
прот. Миколай Гелетюк, настоятель храму Успіння Пресвятої Богородиці Івано-Франківської єпархії ПЦУ (с. Коршів), доктор філософії у галузі богослов’я
За матеріалами програми «7 хвилин про Бога»
Повязані записи
