Пояснення, щодо цього дав релігійний експерт Дмитро Горєвой у відео на Detector UA та на сайті “Релігійна правда”.
Я подумав, що день пам’яті жінок-мироносиць, який матимемо найближчої неділі, є чудовою нагодою поговорити про жіноче питання у Церкві. Кожна жінка, яка бодай раз була у храмі, стикалася з низкою труднощів, а то й заборон. Найпоширеніше з них, що без хустки у храм – не можна. Це певно, найрозповсюдженіше табу. І найчатіше воно лунає не від священника, чи диякона, а від жінки: переважно старшої, або навіть літньої. Тут навіть річ не у тому, що це табу, а у тому, що у нас немає логічного пояснення, а навіщо нам це табу? За понад 2 десятиліття вивчення церковного життя я так і не почув логічної відповіді, чому жінка у ХХІ столітті не може увійти до храму без хустки. Ні, я, звичайно, знаю цитату апостола про необхідність жінці покривати голову. Але вміння розкладати пасьянси із цитат, аж ніяк не пояснюють сутність речей. Але щоб зрозуміти феномен, треба не тільки прочитати про нього,але й зрозуміти контекст, що стало причиною його появи. Наприклад, у чукотській мові немає слова “пшениця”. Бо там багаторічна мерзлота, там не сіють пшеницю. Як тоді чукчам зрозуміти фразу “вийшов сіяч сіяти”? Без контексту – ніяк. Так само із традицією жінкам покривати голову. Вона не церковна, не релігійна, а скоріше – культурна. Вона сформувалася у країнах Середземномор’я та Близького Сходу ще задовго до християнства. Покриття голови хусткою означав статус жінки: що вона є одружена, а дівчина з непокритою головою вважалася незайманою і незаміжньою. Це як обручка у наш час. Тоді покрита голова вважалася соціальним статусом. Хіджаб – це культурна традиція семітів, яка існувала ще задовго до проповіді пророка Мухаммеда. У новозавітні часи хустки одягали усі порядні пані. Ходили без хусток лише діти, повії та раби. Саме у такому контексті треба сприймати слова апостола Павла: “Нехай, жінка,яка молиться, покриває голову свою”.
Тобто це не богословське питання, а радше культурологічне. Теж саме стосується і спідниць. Щодо цього часто приводять цитату у якій є заклик не одягатися чоловікам у жіночий одяг, а жінкам у чоловічий. І це теж більшою мірою заповіт у контексті тодішньої культури, коли такі переодягання практикувалися у різних містеріях та культах. Якщо ж це табу механічно перенести на сьогодні, то виходить що всі священнослужителі одягають рясу, яка у чомусь схожа на сукню. Тобто на сучасний жіночий одяг. Також часто жінкам кажуть, що мовляв спідницю треба вдягати до храму, щоб не спокушати інших. І тут є своя велика тема до дискусії. Бо це той самий “аргумент”, який використовують, коли кажуть, що жертва сама спровокувала насильника. Проте у простій опозиції спідниця, чи брюки, наші ревнителі благочестя оберуть перше. Хоча класичний брючний костюм може бути набагато більше стриманим одягом, аніж коротка спідниця з панчохами. Я свідомо даю такі порівняння, щоб було зрозуміло, що церковний дрес-код – це не набір заборон, а питання доцільності, смаку та коректності.
Окрім практики заборон по дрес-коду, є ще одне обмеження, яке стосується жінок у Церкві. Відповідно до якого, жінці не можна заходити до храму під час менструації. У цього табу є два пояснення. Прогрес та створення засобів гігієни це відносно недавнє надбання людства. Раніше, таких благ не було, тому жінок не пускали до Церкви, чисто через питання дотримання гігієни. Зараз жінка ззовні під час менструації нічим не відрізняється від жінки не під час місячних. А, отже, ніяких ритуальних перепон начебто немає. Але є ще одна, тепер вже боголовська причина. Річ у тім, що у храмі не може бути принесена кров, бо вважається, що у Церкві є тільки Кров Христа. Він пролив свою кров за людей, а, отже ніякої іншої крові у Церкві бути не може. Тому і християнське Богослужіння, на відміну від Старозавітного, називається безкровним. Саме тому, до Церкви не можна заносити, наприклад, сире м’ясо, чи кров’янку. Тому, існує заборона перебувати жінкам у храмі під час менструації.
Отже, підсумуємо, наразі є певні заборони, які стосуються жінки у храмі. Більшість з них нерелігійні, а суто культурологічні, які сформувалися у іншій місцевості, у інший час.
Джерело: “Релігійна правда”
Повязані записи
