Моїм покровителем є святий Антоній Великий. І найважливіше, що я пам’ятаю з його життя, – це боротьба з дияволом. Злий не давав йому спокою, постійно спокушав, з’являвся в різних подобах. Бив його, мучив, але не зламав. Ось перше, що мене вразило у поставі цього святого, коли злі сили напали на нього з усією люттю:
[Антоній, побитий та поранений, потерпав від фізичних катувань, він лежав там без страху, з пильною душею. Він стогнав від фізичних страждань, але розум його залишалися напоготові та ніби глузуючи, казав демонам: «Якщо б у вас була хоч якась сила, то було б достатньо, тільки одного з вас. Але Господь зробив вас безсилими, тому ви намагаєтесь злякати мене своєю кількістю. Те що ви набуваєте форм тварин позбавлених розуму, – це ознака вашої слабкості.”]
А інший випадок – це мотивація усього мого життя. Святого так скалічили дияволи, що він вже втрачав свідомість. Але в один момент з’явився промінь світла, і демони зникли:
[Антоній відчув, що Господь допоміг йому, і зітхнув із полегшенням; звільнений від болю, він питав у видінні, яке побачив: «Де ти був? Чому не з’явився на початку, щоб покласти кінець моїм стражданням?». У відповідь він почув: «Антонію, я був там! Але чекав, щоб подивитись, як ти борешся. Через те, що ти пручався і не дав себе перемогти, я завжди буду тобі допомагати, я зроблю так, що твоє ім’я будуть згадувати всюди”.]
Історія цього святого відповідає на питання: “Де Господь, коли навколо нас та з нами стаються такі страшні речі?” Він стоїть поруч і кидається у бій тоді, коли наші сили закінчуються. Він нагадує нам, що ми – сильніші за зло, яке суне цілою армією проти нас, бо думає, що залякає своєю кількістю. Бог пригадує нам, що здаватися зарано. З кожним ранковим променем сонця Він пригадує, що ми знову на день ближче до перемоги. Я вірю, що Він кидається у бій за нас.
Мусить же хтось показати цьому злу, яке воно нікчемне.
(Цитати із сайту КМЦ)
Із фб-сторінки сестри Антонії (Шелепило)
Повязані записи
