У серпні цього року колишня студентка Академії мистецтв Олена Запотічна прийняла монаший габіт у Згромадженні Сестер Катехиток св. Анни і отримала нове чернече ім’я – с. Йосафата. Новичка зізнається, що вже давно у її серці зародилося монаше покликання і відтоді вона жодного разу не сумнівалася у обраному шляху. На її переконання, найважливіше тут відкритість новому і вміння не озиратися назад. Про те, чому люди ХХІ століття ідуть у монастир, що там знаходять – про виклики та радощі с. Йосафата розповіла у ефірі “Радіо Воскресіння” журналісту Тарасові Бабенчуку.
-Сестро, я побачив у Фейсбуці фотографії з Ваших облечин. І крізь ці світлини відчувалася атмосфера піднесення, радості. Чи не втратили Ви ці відчуття,проживши у монастирі 2 місяці у якості новички?
-Так, відчувається, мені навіть здається, що ще більше, аніж було. Під час облечин у моїй душі був мир,спокій, а зараз я відчуваю відкритість до чогось нового.
-Як Ви вирішили піти у монастир? Коли це рішення з’явилося?
-Я почала думати про монастир близько 5 років тому, а може навіть більше. Я була у середовищі християнської спільноти і там відбулася моя зустріч з Богом. Що мене надихнуло до думок про монашество це був щоденник св. Фаустини Ковальської. І десь близько 5 років тому, коли були Світові Дні молоді у Кракові я почула слова Папи Франциска “Пливи на глибінь, прийми своє покликання”. Ця фраза дуже торкнулася мого серця, я її не розуміла, але вона мене захоплювала. Пізніше я потрапила на реколекції до Сестер Катехиток св. Анни. На той момент, я навчалася на 2 курсі і багато думала у якому напрямку мені рухатися, чи йти на роботу, у серці застановлялася про монашество інколи, але не шукала монастиря. І я питала у Бога: “Що мені робити, Господи?”. І одна моя знайома запросила мене на реколекції до Сестер Катехиток св. Анни. До того я із сестрами не перетиналася. Дуже символічним було, що тема реколекцій звучала як “Господи, що я маю робити?”. Під час реколекцій я поділилася однією із сестер своїми думками,що я хочу іти у монастир, пізніше вона виявилася магістрою новіціату, тож я потрапила у добрі руки.
-Чи були у Вас, сестро, моменти сумнівів, щодо обраного покликання?
-Я 5 років тому розпізнала своє покликання. Це було на 2 курсі, навчалася у Академії мистецтв і коли я вирішила, що буду у монастирі, то я думала як мені робити з навчанням: чи кидати і іти у монастир, чи продовжити навчання. І я вирішила продовжити навчання, бо мені подобається своя професія, я є художником сакрального мистецтва і у цьому також бачу своє покликання. З того часу, я кожен місяць на вихідні приходила до Сестер і разом з ними була. Потроху рухалася до свого покликання. Коли закінчила своє навчання, то остаточно прийшла. Ми з моєю форматоркою узгодили,що я раз на місяць буду приходити.
-Як сприйняли Ваш намір піти до монастиря Ваші рідні і близькі?
-Коли я сказала, що через 4 роки планую іти до монастиря, а до того часу, буду щомісяця приходити до Сестер,то мої батьки відчули тривогу. Батьки сиділи на дивані і я їм сказала: “Через 4 роки я піду до Сестер Катехиток св. Анни”, я це просто випалила. І вони були у шоці. І коли я вже збирала речі, щоб піти у монастир, то вдома відчувалася певна напруга.
-Чи у Вас за 4 роки може були думки, що, все ж, не варто іти до монастиря?
-В мене не було такого, щоб я думала: “А може якась інша дорога, може щось інше”. Для мене найважливіше було – це бути з Богом. Я розуміла, що я хочу бути з Богом у богопосвяченому житті, я розпізнаю, обрала монастир і я вже рухаюся у цій дорозі, який сенс мені озиратися назад? Адже я вже прийняла рішення піти у монастир і стала на одну сходинку на цьому шляху, обрала Згромадження, стала на другу сходинку. І для себе вирішила, що я вже не озираюся назад, а просто іду вперед. Я бачу для себе, що кожен етап треба використовувати наповну. на 100% відстотків.
-Коли Ви прийшли до монастиря вже остаточно?
-Я прийшла на кандидатуру 22 січня, а 7 серпня, то вже відбулися облечини.
-Як виглядало Ваше життя на кандидатурі від січня до серпня?
-Це був час кандидатури. Він був подібний до життя Сестер. У монастирі ритм грунтується на молитві і на служінні. Як кандидатка,чи новичка, я не могла мати якогось зовнішнього служіння як Сестри, які катехизують. Тому у першій половині дня переважно допомагала на кухні, чи по хаті, чи працювала за ноутбуком. А після обіду у мене був час на особисту молитву, на читання літератури, чи вивчення іноземних мов. Також у мене був час вільний, коли я малювала, займалася улюбленою справою.
-Чому ідуть до монастиря сьогодні? І чому деякі, все ж, люди бояться обрати богопосвячений шлях?
-У теперішньому часі молодь іде у монастир з тих самих причин, що й у минулому, чи у майбутньому, вона іде у монастир за покликанням, за Богом, за Його покликом, за Його Словом. Може зараз є більше спокус, багато чого яскравого, що відволікає молоду людину, або може якийсь страх, або нерозуміння суті покликання.
-Чи Ви не шкодуєте за тим, що Ви втратите, коли підете до монастиря. За цим світським життям, чи нема такого відчуття і чи не було?
-Я не шкодую. Бо відчуваю, що у монастирі здобуваю набагато більше.
Фото Лілії Возьняк та із особистої фб-сторінки сестри Йосафати
Повязані записи
