Як живуть монахині затворницького монастиря? Чи правдивим є стереотип про те, що за монастирськими стінами люди прагнуть “сховатися” від світу? Чи можна, не виходячи поза мури обителі, служити ближньому? Про це та більше у ефірі Радіо Культура журналісту Євгену Захарченку розповіла настоятелька монастиря Згромадження Контемплятивних Сестер Редемптористок с. Марія (Слєпченко).
-Чи складно бути черницею, адже значить відмовитися від усіх життєвих принад?
– Думаю, життя подружнє також має свої виклики, так само і монаше життя має свої труднощі і свої позитивні сторони. До того треба мати покликання.
-Чи були у Вас сумніви, перш ніж, обрати дорогу чернечого життя?
-Сумніви були і сумніви повинні бути. Сумніви повинні бути у того, хто не поверхнево живе вірою. Про мене, кажучи, то можу сказати, що саме читання Святого Письма привело мене до такого рішення. Я у певний момент свого життя почала поглиблювати читання Євангелія. А Євангеліє – це Слово Боже, яке є живе. І Слово мене допровадило до рішення піти у монастир.
-Ви здобували і музичну освіту, наскільки мені відомо Ви змогли паралельно вести цей діалог – і музика і зв’язок з Богом. Чи допомагало Вам це?
-Взагалі я можу сказати, що я до Бога, певною мірою, прийшла через музику. Тому для мене це було нерозривно. Музика була для мене знаряддям Бога, щоб дійти до мене і стала моїм засобом зв’язку з Богом. Моєю формою молитви. І це ніяк не суперечить моєму шляху.
-Як сприйняла такий вибір Ваша родина?
-Я дуже вдячна своєму батькові Володимиру Слєпченку, який є відомим художником. Він сприйняв моє рішення іти до монастиря болісно. Але він залишив мені повну свободу вибору і ніколи не накидав мені свого бачення мого життя. Я могла завжди розраховувати на його підтримку. І завдяки цьому це життя було для мене справді вільним вибором.
-Сестро Маріє, щоб Ви сказали тим людям, які вважають монастирське життя втечею від тягарів світу? І взагалі егоїзмом?
-Я думаю, що на їхню думку я ніяк не зможу вплинути. Але що би я могла сказати? Це просто незнання. Монаше життя, це перш за все, спільнотне життя. А там, де є спільнота, там є люди. А де є люди, там є відповідальність. Друге – це те, що монастир виконує велику функцію. Кожен монастир виконує своє завдання: це можуть бути освітні послуги, місійні, а може бути чисто споглядальний монастир, де головний акцент на молитві, освяченні членів монастиря, а також на душпастирській праці, коли приходять миряни, щоб поспілкуватися, знайти підтримку у своїй духовній боротьбі.
-Чому Ваш вибір зупинився саме на спільноті монахинь Редемптористок контемплятивного монастиря?
– Повних пустельників, які живуть у самотності у історії Церкви було небагато. Бо зрештою довкола них творилися спільноти, приходили учні. Пізніше, у історії розвинулися спільнотові утворення. А я також не шукала самотності. Я шукала спільноту, яка буде сповідувати ті саме ідеали, які я відчуваю. Це подібно як хтось шукає другу половинку. Так само, як ти шукаєш спільноту, то маєш відчути, що це саме та спільнота, яка тобі відповідає. Я також була у іншій спільноті, лише згодом зрозуміла, що хочу саме такого способу життя. Але це все індивідуально, це треба розпізнавати на молитві.
– Що таке затворницький монастир споглядального типу?
-Таке розрізнення є притаманне Католицькій Церкві. У православ’ї є лише один тип монастиря, це фактично і є споглядальний монастир. Монастирі затворницького типу у Католицькій Церкві мають клявзуру, навіть відділені решітками. Це є особливість стилю життя монастиря. Він є на одному місці, є самодостатнім, тобто живе переважно з праці рук. Тобто монахи виконують певні праці: шиття, вишивання, випічка, інші ремесла і таким чином підтримують монастир. Також мене дуже приваблює ЛІтургійна молитва, краса Літургійної молитви. Тобто наш день складається із співаної ЛІтургійної молитви: це є Утреня, Вечірня, Часи і, звичайно, Літургія. Це є дуже важливе для мене. У певний момент, я відкрила, що хотіла б аби ціле моє життя стало Літургією.
-Скільки сьогодні налічує сестер монастир контемплятивних редемптористок?
– Зараз нас є офіційно шестеро, скоро може буде семеро. Ще одна кандидатка має до нас долучитися у скорому часі.
-Чи є критерії, за якими берете у спільноту Вашу?
-Звичайно, що є критерії. Людину треба пізнати. Якщо дівчина зацікавилася нашим життям і думає про те, щоб бути черницею в майбутньому. То якийсь час дівчина приходить у нашу спільноту на молитву, на чай. А потім є довгий процес приглядання і розпізнавання, який триває до складення Вічних обітів майже 10 років. Упродовж цього часу можна подумати чи справді ти цього хочеш. Звичайно, ми як спільнота, дивимося чи ця особа має ті якості, щоб бути у спільноті. Чи, це, наприклад, не та особа, яка має схильність до бунтарства.
– Сестро Маріє, скажіть від яких речей має позбутися майбутня черниця?
– Тут ідеться про добру волю людини, тобто не мати привязання ні до чого. Бо той, хто іде у монастир, складає три обіти: убогості, чистоти і послуху. Убогість означає, що людина, яка є у монастирі, не має власності своєї. У нас у монастирі є спільна власність. Багатьма предметами ми користуємося, але вони нам не належать. Треба бути готовим віддати, позбутися чогось,якщо це потрібно.
-А чи дозволяється монахиням спілкуватися із родиною?
-Так, звичайно, це є Божа Заповідь любити і шанувати батьків.
-А як виглядає день у монастирі?
– Наш час у монастирі мережаний молитвою. Цілий день. Від раннього пробудження, є молитва у тиші, потім Утреня, Свята Літургія, Час.Це є спільна молитва. Потім є час праці, перед обідом спільна молитва. Після обіду є келійна молитва, особиста зустріч з Богом. Також ми маємо обовязок особистого навчання, кожна сестра має свою діляну, яку поглиблює хоче вивчати.
-Чи намагаєтеся відсторонитися від життєвих принад?
-Звичайно, що наше життя інше. Ми живемо іншими цінностями. Не маємо часу і простору, щоби заглиблюватися у ті принади, знати про них. Проте ми користуємося Інтернетом і соцмережами, тому ми не є відірвані від того, що відбувається у світі.
-Судячи з назви, здається, що сестри ні з ким не спілкуються, нікуди не виходять.
-У нас просто життя таке осілого типу. До нас приходить багато людей зачерпнути молитви і тиші. У монастир треба іти з позитивної мотивації, задля служіння іншим.
– Як Вам вдається поєднувати монастирське життя і музику?
-Зараз трохи складно, бо це не є такий монастир, що спільнота має десятилітню історію. Нас є досить мало. Ми починаємо фактично з нуля. Навіть сам побут потягнути досить важко. Але я не можу не писати музику. Це моя природа. Коли я є сама, то використовую час, щоби молитися і писати музику.
Фото із фб-сторінки сестри
Повязані записи
