Чи наважилися б Ви приїхати у чужу країну, не знаючи її мови? А працювати там із молоддю? Напевно, не кожен зміг би настільки радикально змінити “краєвид за вікном”, якби у цьому не допомагала віра і переконання. Брат Джон із Згромадження Отців Салезіян не лише наважився на такий сміливий крок, але й успішно інтегрувався у львівське середовище, опановуючи українську мову та культуру. Про те, як знайти ключ до молоді, яка постійно сидить у соціальних мережах, де черпати радість під час всесвітньої пандемії та як наважуватися на сміливі кроки у своєму житті, зберігаючи при цьому душевну рівновагу, брат Джон поділився у екслкюзивній розмові із кореспондентом видання “Духовна велич Львова”.
Брате, розкажіть про свій шлях до Згромадження Отців Салезіян, як все почалося для Вас?
Моє покликання зародилося у 8 класі, коли я був ще досить юним. Оскільки я навчався у Салезіянському колегіумі, то харизма Отців Салезіян була мені дуже близькою. Одразу після випускного, я вирушив на місію у один із районів Індії. Я багато контактував тоді з духовенством, салезіянськими священниками. І напевно це одна з причин, яка допомогла мені обрати саме це Згромадження. Одразу після того, як я повернувся з місії, то вступив до монастиря Отців Салезіян.
Чому Згромадження Отців Салезіян для Вас актуально сьогодні як для молодої людини?
У юності я був активно задіяний у молодіжний рух. Це одна з причин, чому я обрав Салезіян. Бо це Згромадження працює у доброму керунку з молоддю. І я хотів сповнити своє покликання у служінні і праці для молоді.
Як знайти сьогодні спільну мову з молоддю, яка чимало часу проводить у соціальних мережах і через це підібрати до неї своєрідний “ключ” для порозуміння буває непросто?
Доброю нагодою до комунікацїі з молоддю можуть стати соціальні мережі. З сучасною молоддю потрібно говорити її мовою. Тут можна навести приклад “Youtube”. Оскільки теперішнє покоління не сприймає довгих лекцій, не може бути тривалий час зосередженим, короткі відео є нагодою донести інформацію аудиторії.
Святий Іван Боско багато каже про радість, як Вам, брате, вдається зберігати цю радість у чужому краї, серед іноземців?
Незважаючи на те, чи ми перебуваємо у світі, у релігійній спільноті, чи у родині, ми переживаємо різні моменти: радощі та смуток. На мою думку, щастя – це заглиблення у молитву і присвячення себе тій роботі, яку ти любиш та удосконалення у ній. Ще одним джерелом радості для мене є Пресвята Євхаристія, яка дає сили робити свою роботу із радістю і бути радісним повсякчас,
Зараз такий час, коли багато людей виходять із монастиря. Що дає сили особисто Вам залишатися вірним покликанню?
Це залежить не від мене, але це та сила, яку дає Господь,саме Він допомагає залишатися вірним покликанню. Якщо Господь хоче, щоб ми були Його інструментом, то Він буде давати нам необхідні благодаті, щоб ми могли рухатися вперед та сповнювати Його волю.
Сьогодні Згромадження Отців Салезіян, як і багато років тому, багато працює із дітьми-сиротами, соціально незахищеними дітьми. Салезіяни ставлять собі завдання немовби замінити батьків, чи насамперед соціалізувати цих дітей?
Наша місія – допомогти бідним та відкинутим, нічого не змінилося. Однак сьогодні підтримку потребують не лише діти, а й молоді люди, які постійно шукають сенсу та мети життя. Вони потребують тих, хто може супроводжувати, вислуховувати і підтримувати духовно та морально. І це місія, над якою ми працюємо.
Які Ваші враження,щодо Львова? Багато туристів, наприклад, кажуть про те, що через те, що Львів є дуже дощовим, їх часто охоплює депресія.
Я думаю, що радість походить від Бога. Ми потребуємо Божої благодаті для того, щоб бути щасливими. Матеріальні речі насправді не роблять нас щасливими. Щастя всередині. І Господь дає нам моменти підбадьорення, навіть коли ми переживаємо складні часи.
Розкажіть, які служіння Ви виконуєте у спільноті Отців Салезіян сьогодні?
Відколи я переїхав до України, моїм першочерговим завданням було вивчити українську мову. Але, якщо чесно, це досить складно, адже українська та англійська граматики суттєво відрізняються. Втім, звісно, я намагаюся тяжко працювати. Також я стараюся зрозуміти контекст регіону, чим живуть люди тут. Наразі, я працюю, наприклад, на рецепшені катехитичної школи і я вдячний, що мені це довірили.
Розмовляла Оксана Бабенко, фото Тараса Косара
Повязані записи
