Осінь – пора повільна і тягуча, коли час неначе уповільнюється, а з тривалістю дня скорочується і об’єм завдань та цілей, які вдається довести до кінця. Відтак не встигаєш за темпом, який був заданий влітку. Врешті, не завжди цього і прагнеш. Таким чином, хтось говорить про меланхолію, яка накриває, немов падаюче листя, землю. Інші нарікають на хандру, відсутність мотивації і не найкращий у році час. Так точно не думали українці, які в перші дні листопада 1918 року перебирали у свої руки владу у Львові. Вони діяли швидко, рішуче і нестандартно – саме так, як того вимагав момент. Надалі ж була серія різних і непростих для трактування подій. Про окремі з них, а саме утворення уряду молодої держави, ЗУНР, а також міністерство віросповідань у ньому, зараз скажемо більше.
Переддень
“Велика війна”, як називали Першу світову війну її сучасники та свідки, восени 1918 року наближалась до свого фінішу. Чим більше це ставало очевидним для її учасників, тим більше у них було очікувань щодо нового, повоєнного устрою. Українці тут не є виняток, а свої сподівання вони ще й підперли зброєю. Відтак, падіння імперії Гасбургів, до якої українці звикли, яку полюбили, в якій зростали, вони зустріли підготовленими. Завдяки подіям у ніч із 31 жовтня на 1 листопада 1918 року, які ми, звично, окреслюємо сьогодні як Листопадовий чин, зусиллями Українських січових стрільців та Української Національної Ради було перебрано владу у австрійського намісника над Королівством Галичини та Лодомерії і виголошено претензію на створення власної держави: “Волею українського народу утворилася на українських землях Австро-угорської монархії Українська держава”.
Одним із елементів останнього була розбудова власної політичної вертикалі, гілок влади. Так, уже 9 листопада, усього через декілька днів після описаних вище подій, було сформовано Державний Секретаріат – уряд молодої держави. Ще через декілька днів, а саме 13 листопада 1918 року, вона отримала назву – Західноукраїнська народна республіка.
Держава та її уряд
Останній австрійський намісник Галичини, генерал Карл фон Гуйн, передаючи владу в регіоні, сказав наступне: “мені старому здається, що справа не піде так легко, як почалася. Ваші противники – це завзяті люди”. З іншого боку, сили молодої держави також докладали зусиль задля утримання влади над регіоном. На чолі Державного секретаріату стояв надзвичайно досвічений політик – Кость Левицький.
Уряд ЗУНР розвивав роботу у різних напрямках. Між іншим, було призначено і секретаря освіти та віросповідання. Ним став український громадсько-політичний діяч, історик та педагог Олександр Барвінський. Останній був знаний як засновник Христоянсько-суспільної партії, консервативного політичного утворення першої половини ХХ століття.
Дещо про те, в яких умовах тоді доводилося працювати, можемо уявити на основі наступних свідчень. По-перше, зарплата педагога становила 2400 гривень, а зарплата прем’єра, Сидора Голубовича – 3500 гривень. По-друге, є цікаві спогади секретаря, який відповідав за публічні роботи, Івана Макуха: “Державний Секретаріят і Національна Рада урядували безперервно в будинку “Просвіти”. Кухня для них була в Ставропігії. Увесь уряд тут спав, харчувався і працював. На вулицях міста йшов бій. Було небезпечно проходити вулицями, бо всюди літали кулі. Я мав справу на вулиці Зеленій, то ледве попід мурами туди дійшов. Серед таких обставин неможливо було правильно вести державно-творчу працю. Найважніше було те, що Уряд не мав належного зв’язку з провінцією”.
Секретар з досвідом
Олександр Барвінський, який був секретарем віросповідань та шкільництва Державного Секретаріату ЗУНР, виховувався у родині греко-католицьких священиків. Дуже знаково – в україномовній родині.
Він не належав до політиків, про яких багато говорять, не шукав слави, але щоденною працею наближався до реалізації цілей, яких потребував він сам і його середовище. Між іншим, був прихильником простої, але геніальної у своїй простоті тези – жоден поступ нації, будь-який державотворчий рух є неможливим без розвитку якісної освіти. Олександр Барвінський належав до політиків консервативного табору, був ідеологом християнсько-консервативної думки, а його діяльність, політична в тім числі, базувалась на принципах соціальної доктрини християнства.
Цей діяч був одним із тих, хто прививав українській спільноті засади християнсько-демократичної ідеології. Між іншим, у 1896 році Олександр Барвінський був ініціатором створення Католицького Русько-Народного Союзу – першої української християнсько-демократичної політичної організації. У статуті останньої було записано: “дбати про релігійно-моральні, політичні і економічні справи руського народу в Галичині на католицьких основах”. Їх підтримував тогочасний митрополит УГКЦ Сильвестр Сембратович.
У своїй діяльності Барвінський рівнявся на досвід австрійських та західноєвропейських християнсько-демократичних рухів, а ще більше – на ідеї та документи папи Лева ХІІІ, які стосувалися християнського бачення суспільства і існуючих у ньому проблем. У 1911 році Олександр Барвінський заснував партію, яка називалась “Християнсько-Суспільний Союз”, також він спілкувався у той час і з главою УГКЦ, митрополитом Андреєм Шептицьким. До принципів політичної діяльності Олександра Барвінського можна віднести засади неголослівних, реальних дій, зусилля не задля слави, а для добра народу, відповідальність за свої дії, солідарність громадян.
Секретар та його наступник
Олександр Барвінський відзначився значними досягненнями в австрійській політиці. У 1917 році цісар іменував його довічним членом Палати Панів. Це визнання політичних заслуг Барвінського на державному рівні. Не так багато українських діячів можуть похвалитися подібним. Однак, замість заслуженої пенсії Олександр Барвінський прийняв черговий виклик. 18 жовтня 1918 року він був учасником установчого засідання Української національної ради, а по тому увійшов до складу Державного секретаріату, уряду ЗУНР, де від листопада 1918 року до лютого 1919 року обіймав посаду державного секретаря освіти та віросповідань. Олександр Барвінський був єдиним представником в уряді від Християнсько-Суспільного Союзу.
На цій посаді, щоправда, освітній напрямок у діяльності Олександра Барвінського превалював. Довгі роки педагогічної діяльності, авторство шкільних підручників і співпраця з педагогічними товариствами далися в знаки. Таким чином, на посту секретаря освіти та віросповідань він найбільше розвивав освітній наспрямок – напрацьовували законодовчу базу для освітньої сфери у ЗУНР, австрійські навчальні заклади проголосили державними, націоналізовано приватні навчальні заклади і семінарії. Між іншим, у школах запроваджено навчання українською мовою, багато уваги звертали на опанування української історії та літератури. Для національних меншин було забезпечено можливість навчання рідною мовою. На початку 1919 року в Державному секретаріаті мала місце певна реорганізація. Стосувалося це і секретаря з освіти і віросповідань – Олександра Барвінського замінив Аґенор Артимович із Буковини. Відтак уряд перебрався до Станіславова, а Олександр Барвінський залишився у Львові.
Євген Гулюк
Більше інформації можна отримати з наступних джерел:
- Аркуша О. Барвінський Олександр Григорович // Енциклопедія історії України, 2003 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://resource.history.org.ua
- Аркуша О. Олександр Барвінський // Західно-Українська Народна Республіка. 1918 – 1923. Уряди. Постаті // Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича. – Львів, 2009. – С. 48 – 66.
- Мельник І. Перший уряд ЗУНР // Zbruč, 2013 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://zbruc.eu/node/15209
- Сторінки історії: Олександр Барвінський // А.С.Д. Агенство стратегічних досліджень [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://sd.net.ua/2009/07/06/stornki_stor_oleksandr_barvnskijj.html
- Тимченко Р. ЗУНР: усе про республіку західних українців // Історична правда, 2018 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.istpravda.com.ua/articles/2018/11/13/153262/
Фото з:
https://www.istpravda.com.ua/articles/2021/02/17/159014/
4studio.com
https://zbruc.eu/node/5444
http://www.uinp.gov.ua/
https://uk.wikipedia.org/
http://www.uinp.gov.ua/
Центральне фото: Львівський портал
Повязані записи
